1973

Підготовка до сезону-73 для СК Луцьк розпочалася досить рано як для тих часів. Уже з 5 січня команда тренувалася на повну, відновлюючи фізичні кондиції, а тренерський штаб традиційно вирішував питання кадрової комплектації. Втрати були суттєві, адже команду залишила група практично незамінних гравців "основи" - до львівських "Карпат" подався кіпер Олександр Сивак, два ключових півоборонці Копитчак та Булгаков перебралися відповідно у Івано-Франківськ та Миколаїв, а форвард Михайло Гівель перейшов до вінницького "Локомотива". Однак, оскільки лучани перебували у віданні армії, то мали неабиякий "плюс" у вигляді можливості безпроблемного залучення до своїх лав будь-яких футболістів, які підпадали під призовну гребінку. "Коуч" СК Луцьк Михайло Рибак, виходячи з цього, "пройшовся" по сусідам і у команді опинилися двоє івано-франківських спартаківців - півзахисники Валерій Голубцов та Степан Рибак. З тернопільського "Будівельника" "підписали" ще двох їх колег за амплуа - Михайла Шевчука та Віктора Борейчука, з севастопольського "Авангарду" прийшов центрфорвард Леонід Бакай, а з ужгородської "Говерли" - ще один нападник - Микола Тимчак. "Дальнім" придбанням виявився лише двадцятитрирічний оборонець вільнюського "Жальгіріса" Анатолій Тимофеєв.

Окремим питанням стояло заміщення вакантної посади воротаря. Оскільки й другий воротар лучан Пронін також залишив команду, перебравшись до чернівецької "Буковини", то початок тренувальних занять лучани проводили взагалі без кіперів. А питання наявності кваліфікованих воротарів у 1973 році стояло, певно, першим пунктом у всіх команд майстрів колишнього СРСР. Причиною цього був цікавий нюанс, введений до регламенту сезону федерацією футболу. На початку січня Всесоюзний спорткомітет розродився гнівною постановою на адресу футбольних функціонерів, зауважуючи на недостатній роботі по підвищенню спортивної майстерності командами майстрів, поганій роботі в плані техніки, тактики і т.д. Головним лейтмотивом даного послання була "шкода, завдана престижу радянського спорту" збірною СРСР, яка у фіналі чемпіонату Європи програла німцям з рахунком 0:3. Вишукуючи "проблемні місця" у футбольному господарстві, спортивні чиновники нарешті звернули увагу на неприродно високий відсоток нічийних результатів, який протягом останніх років коливався на рівні 40%. А деякі команди примудрялися награвати внічию за сезон половину від усіх матчів а іноді й більше. Так, у 1971 році московські торпедівці у 30 поєдинках здобули лише чотири перемоги, але у підсумку виявилися сьомими за рахунок 20 (!!!) мирових. Зваживши усі моменти, футбольне начальство вирішило розрубати гордіїв вузол надлишку дивних і безвольних нічиїх насправді рішучим та ідіотським пролетарським кулаком й відмінило... нічиї. Віднині за регламентом у випадку, якщо поєдинок чемпіонату завершувався мировою, команди були вимушені пробивати одинадцятиметрові. Переможець серії, щоправда, записував до активу те ж саме "нічийне" очко, а переможений - нуль.

Таке нововведення поставило команди у досить цікаве становище, адже кіпер відтепер повинен був відзначатися гарними якостями у сфері відбиття одинадцятиметрових, а польові гравці навпаки - спеціалізуватися на точному виконанню ударів з "крапки". Михайло Рибак у даній ситуації прийняв справді соломонове рішення. Зваживши, що протягом підготовчого періоду та усього сезону на кожному тренуванні команді доведеться відпрацьовувати кляті пенальті, а таке відпрацювання усім колективом займатиме достатньо багато часу і проводитиметься фактично на двох штатних воротарях, то останні повинні бути ще й достатньо фізично готовими аби ледве не щодня по годині кидатися в усі боки для відпрацювання стандартів польовими гравцями. Тому тренер вирішив питання оборони віддати повністю на відкуп захисникам, а до команди запросив двох молодих перспективних кіперів, які відзначалися непоганою реакцією у плані відбиття одинадцятиметрових - з аматорського луцького "Торпедо" прийшов Володимир Стрижевський, а з Ужгорода - другий воротар місцевої "Говерли", дев'ятнадцятирічний Емеріх Майороші.

Ну а підготовчий етап був спланований дещо неритмічно. Більш, ніж півтора місяці лучани вперто качали "фізику", обмежуючись рідкими двосторонками. Зате вперше в історії команди у неї було заплановано аж два "виїзні" тренувальні збори. Перший з них додавав додаткової інтриги, адже на початку лютого СК Луцьк у Севастополі взяв участь у зимовій першості збройних сил СРСР, котра проводилася у вигляді одноколового турніру серед шести армійських команд з усього Союзу. Початок для лучан видався непоганим - у першому матчі вони здолали хабаровське СКА з рахунком 4:3, а потім, розписавши нічию із СКА (Чита), поступилися останньому у серії післяматчевих пенальті - 4:5. Однак, у інших поєдинках сильнішими виявилися суперники і СК Луцьк змушений був обмежитися останнім місцем.

Після цього команда вирушила до уже традиційного Закарпаття, але й там результатами не вражала, поступилися кадіївському "Шахтарю" - 0:1 і скромно здолавши аматорський львівський "Сокіл" - 2:1. Після цього тренерський штаб взагалі перестав інформувати уболівальників та пресу про результати спарингів. Судячи з усього, причиною такої "секретності" стали невдачі лучан, про які, звичайно, особливо розмовляти нікому не хотілося...

Старт сезону припав на останній день березня. Того дня СК Луцьк грав у Миколаєві з місцевим "Суднобудівником" і результатом матчу добряче "порадував" усіх своїх прихильників, влетівши з рахунком 0:5. Гірку пігулку довелося проковтнути, але від двох наступних виїзних ігор нічого доброго очікувати не доводилося, адже опоненти були ніяк не слабші від миколаївців. Та досить несподівано у Кіровограді лучани зуміли прибити місцеву "Зірку" - 1:0. Господарі, досить суттєво тиснули на ворота Майороші, котрий заступив невдаху Стрижевського, але пробити рамку молодого кіпера так і не змогли. А нашим землякам на 66-й хвилині вдався непоганий рейд до володінь опонентів і Гедимінас Побяржіс забив, як з'ясувалося згодом, переможний гол. СК Луцьк мав вигравати і у третьому турі, виступаючи на полі вчорашнього представника першої ліги - "Кривбасу". Цього разу команда, здобувши упевненість, чітко контролювала хід поєдинку і в середині другого тайму Шевчук з пенальті відкрив рахунок. Проте господарям, які в кінці гри пішли на штурм, також вдалося отримати право на одинадцятиметровий, котрий вони і реалізували за три хвилини до кінця - нічия. Таким чином, командам довелося вперши випробовувати новаторство у вигляді післяматчевих ударів з "крапки". І тут свою майстерність продемонстрував "джокер" лучан Майороші, який "на відмінно" відстояв серйозне випробування і приніс своїй команді очко, залишивши криворіжців "з носом" - у пенальтійній серії СК Луцьк виграв 4:1.

Домашній дебют припав на матч з ще одним непростим опонентом - житомирським "Автомобілістом". Не можна сказати, що господарі показали яскравий футбол, але свої два очки вони здобули, реалізувавши пенальті у першому таймі - 1:0. А от наступна гра проти більш скромних тернополян дала нагоду побачити інновацію у вигляді післяматчевих одинадцятиметрових і луцьким уболівальникам. Володіючи невеликою перевагою, СК Луцьк забити хоча б м'яч не спромігся і після 0:0 в основний час до діла взялися воротарі та пенальтисти. Лучани усі свої п'ять ударів виконали бездоганно. Коли ж настала черга гостей, то вони відразу ж "зарядили" м'яча в штангу. Здавалося б усе, далі бити немає потреби, адже у будь-якому випадку перемога буде за господарями. Та невмолимий регламент потребував виконання усіх ударів, незважаючи на те, що підсумок по суті уже відомий. Ну а тернопільські будівельники й надалі себе особливо не проявили, забивши лише двічі. Ще два рази їх постріли парирував Майороші, чим заслужив солідну порцію компліментів від журналістів та уболівальників. У третьому матчі домашньої серії проти вінницького "Локомотива" господарі діяли другим номером і тривалий час гострота виникала більше біля їхніх воріт. У завершальні хвилини, обидві команди, не бажаючи доводити справу до лотереї, понеслися у взаємні атаки і тут більше пощастило лучанам - на 80-й хвилині Рибак вдало зіграв на добиванні і приніс своїй команді третю перемогу - 1:0.

Після шести турів першості виникла досить цікава ситуація. У турнірній таблиці перше місце поділяли одразу чотири команди - "Таврія", севастопольський "Авангард", "Говерла" та... СК Луцьк, які набрали по вісім очок. Лучани фігурували четвертими лише з-за мінусової різниці забитих та пропущених м'ячів. Така ситуація стимулювала райдужні сподівання для волинських уболівальників, складалося враження, що команда поступово знаходить свою гру і, маючи непоганий кадровий склад, зможе поборотися якщо не за місце на призовому п'єдесталі, то за місце вгорі турнірної таблиці - точно. Однак, у Чернівцях та Ужгороді лучани зазнали мінімальних поразок. Ці втрати цілком можна було компенсувати вдома у поєдинках з непретензійними опонентами, але... Дві поразки горлівському "Шахтарю" та сєверодонецькому "Хіміку" показали, що до високих місць команді ще далеко. Граючи контратаки навіть вдома, СК Луцьк виявився неспроможним стримувати атакуючий потенціал не найсильніших опонентів. Лише у третій грі проти кадіївців лучани зіграли більш сміливіше, але рахунок після дев'яноста хвилин залишився "сухим". А серія пенальті знову принесла господарям успіх. Майороші два удари взяв, а ще один гості запустили повз ціль і - 5:2. Так само по нулям завершилися і дві наступні виїзні гри. Та якщо у Макіївці Майороші знову взяв два одинадцятиметрових і приніс команді очко, то у донецьку аутсайдер "Локомотив" зумів "перебити" лучан - поразка 4:5. А після 0:1 у Жданові СК Луцьк вирушив на дербі...

Матч у Ровно з місцевими авангардівцями розпочався з активних дій лучан. Їх стартовий натиск був доволі потужним і вже на 12-й хвилині Тимчак відкрив рахунок, а за кілька миттєвостей мав його подвоювати Шевчук, який виявився сам перед воротами господарів, та реалізувати свій момент не спромігся. Рівненчани оговталися лише під завісу тайму, але після цього так само швидко зуміли вирівняти становище. На останніх хвилинах у волинян був ще один шанс "прибити" головних опонентів, однак Гершович з п'яти метрів пробив у руки кіперу. Після відпочинку, незважаючи на буйність глядачів, котрі оформили на трибунах кілька "махачів", гра сповільнилася, а під завісу лучанам вже довелося відбиватися і справа знову перейшла у лотерею. Як на зло, саме у цьому матчі воротаря лучан "не поперло", а на додачу наші пенальтисти ще й припустилися одного промаху, який став вирішальним - 5:4 на користь "Авангарду".

Реабілітовуватися довелося в домашньому поєдинку з традиційно "міцним горішком", хмельницьким "Динамо". У цьому матчі невдаху попередніх ігор Майороші у воротах змінив новачок команди Логінов, але схема гри залишалася попередньою - контри, контри, контри. Щоправда, на цей раз вони принесли хоча й інфарктну, але перемогу. На 6-й хвилині господарі заробили кутовий, а гості "дружньо" забили у свої ворота, а потім Рибак, виконавши сольний прохід правим краєм, з гострого кута забив другий м'яч. Після цього ініціатива остаточно перейшла до динамівців, але більше ніж на гол престижу тих не вистачило. Ці два очки та наступний розклад матчів, котрий передбачав для лучан чотири поспіль домашні гри, давали непоганий шанс якщо не наздолужити втрачене, то, принаймні, віддалитися від зони аутсайдерів. Однак, команда цим шансом не скористалася і усі поєдинки програла. При цьому матчі проти херсонців та чернігівців розпочиналися з голів лучан, але пасивна гра у нападі вкупі з помилками захисту дозволяла гостям вирішувати справу на свою користь. Не принесли очок і дві завершальні гри першого кола - з вояжу СК Луцьк привіз бублик вкупі з 0:4 від сумського "Фрунзенця". Проблеми команди були як на долоні - маючи досить непогано укомплектований склад, СК Луцьк тактично програвав своїм опонентам у плані організації гри. Орієнтація на руйнування за відсутності будь-якого креативу призводила до одноманітної біганини, яка досить рідко давала результат. Крім того, відчутними були й дисциплінарні проблеми - навіть напередодні матчів гравців доводилося зустрічати у "Сніжинці" або "Берізці" за коньяком чи "шампусіком", а тренер фактично втратив здатність керувати командою. Найбільшим парадоксом було те, що набравши у перших шести матчах вісім очок, лучани в наступних шістнадцяти розжилися лише чотирма і, як наслідок, посідали досить непривабливе передостаннє місце.

Зрештою, вирішальним для Михайла Рибака став перший матч другого кола, у якому СК Луцьк без варіантів поступився "Суднобудівнику", довівши серію поразок до семи поспіль. Через чотири дні на гру проти кіровоградської "Зірки" лучан виводив уже новий наставник - екс-тренер аматорського львівського СКА Ернест Іванович Кеслер. Природній емоційний сплеск, пов'язаний з приходом нового керманича, дозволив команді зіграти не надто краще, але більш зібрано. А єдиний гол, який забив наприкінці першого тайму Степан Рибак, приніс нарешті перемогу - 1:0. "Кривбасу" вдома забити також не вдалося, а у серії пенальті своє звично вагоме слово у вигляді двох "сейвів" сказав Майороші - 4:3. Ще два відбити пенальті у Житомирі і до активу СК Луцьк до плюсувалося чергове очко.

Однак, справа побудови гри команди не була миттєвою і після чергових двох поразок у гостях лучани традиційно вдома не змогли здолати "Буковину". Варто лише зауважити, що команда нарешті відійшла від тактики тотального захисту і майже всю гру шматувала захист гостей, однак останні вистояли, а за чотири хвилини до кінця матчу провели вдалу контратаку і повезли додому два очка. За схожим сценарієм пройшов поєдинок проти ужгородців, але голів так і не було, а чергова лотерея вперше вийшла за межі основної серії з п'яти ударів. При цьому лучани витягнули шанс лише в останній момент, коли Логінов відбив останній удар гостей. А далі Щерба свій удар реалізував, а кіпер лучан постріл ужгородців витягнув і в результаті - 5:4. Однак наступний триматчевий виїзд на Донбас взагалі очок команді не приніс.

У цей час Ернест Кеслер проводив суттєву перебудову команди. Було відраховано Шевчука, Борейчука та колишнього кумира уболівальників, ветерана Едуарда Іващенка. Ще раніше до кемеровського "Кузбасу" подався Соболєв. Дещо згодом залишив команду і ключовий півоборонець Рибак На зміну їм з львівського СКА тренер узяв добре знайомих для себе молодих півзахисників Дубровного та Тихоновича, форвардів Зиська та Гордієвича і захисника Никитюка. У Івано-Франківську забрали в армію ще одного кваліфікованого нападника - Олександра Мартиненка, а також залучили досвідченого форварда Михайла Масинця, із запорізького "Металурга" переманили оборонця Валерія Сирова, котрий був більше відомий своїми виступами за "Карпати". Відхід від тактики контргри також був пов'язаний з суттєвою перебудовою, адже СК Луцьк з 4-3-3 перейшов на відверто атакуючу схему 3-4-3 і для її забезпечення тренер проводив експерименти із зміною амплуа окремими виконавцями. Перша нагода побачити таку новизну випала на початку вересня, коли до Луцька на черговий спаринг завітала "Люблінянка". Лучани здивували появою на вістрі нападу центрального оборонця Грубчака, але діяли не надто організовано. До того ж і люблінці, які добре пам'ятали свої минулорічні погрози помститися за домашню поразку, грали вперто і самовіддано, раз по раз загрожуючи воротам Логінова. Долю матчу було вирішено після перерви, коли СК Луцьк, у черговий раз перебудувався. Спочатку Гордієвич вдало зіграв на добиванні після штрафного у виконанні Голубцова, а потім Рибак з гострого кута пробив штрафний точно по воротам - перемога 2:0.

Проте такі перелаштування не спрацювали в черговому матчі першості проти макіївського "Шахтаря". Справа йшла до чергових одинадцятиметрових, коли гості за п'ятнадцять секунд до кінця матчу забили гол - поразка 0:1. А от наступний поєдинок проти донецького "Локомотива", як і у попередньому сезоні, мав досить принципове значення. Так вийшло, що на початку 70-х саме донеччани були для луцької команди суперником №2. Певне, тому, що з року в рік команди у турнірних таблицях постійно вовтузилися одна біля одної і саме в особистих протистояннях визначали, хто посяде вище місце. Місцева преса навіть проводила конкурси прогнозистів, коли з самого початку сезону просила дати відповідь, як закінчаться матчі між СК Луцьк та "Локомотивом". Не був виключенням і 1973-й рік. Передматчеві розклади були такими, що СК Луцьк на два очки випереджав гостей, які посідали останнє місце. А воно, між іншим, означало виліт з другої ліги. Тому за кілька днів до гри команді провели додаткову "накачку" з боку армійського та обласного партійного керівництва, а газета "Радянська Волинь" розродилася критичною статтею на адресу нерадивих футболістів і нагадала, що не все ще втрачено - треба гримнути "Локомотив". Відповідно, матч проходив на "нервах". Господарям пощастило забити "швидкий" гол - на 6-й хвилині після подачі кутового м'яч рикошетом потрапив до вільного Кіша і той переправив шкіряного у сітку. Весь інший час команди били одна одній по воротам і по ногам, але результат так і не змінився. Залізничникам надто не пощастило, адже виглядали вони дещо краще за "накачаних" футболістів СК Луцьк, проте перемога все ж таки залишилася за першими. Наступниа гра виявилася повною протилежністю звітній. Лучани грали більш вільно та невимушено і вкинули після відпочинку два гола ждановському "Металургу", здобувши, нарешті, перемогу з різницею більш, ніж в один гол.

А далі був ще один принциповий домашній поєдинок проти рівненського "Авангарду". Гості з перших хвилин відійшли у захист, лучани ж діяли першим номером, вдало комбінували у центрі півоборонці Кіш та Тихонович. Загалом перший тайм пройшов за переваги господарів, але гарні нагоди для взяття воріт вони постійно марнували і лише перед перервою Гордієвич з пасу Савчука відкрив рахунок. Після відпочинку ситуація не змінилися - СК Луцьк атакував і не забивав, а гості, граючи на контратаках зуміли одну з них завершити голом. Як і у першому колі, матч завершився внічию 1:1 і суперники мали з'ясовувати стосунки у серії одинадцятиметрових. На цей раз щастя посміхнулося волинянам - 5:2 і своєрідний реванш за гостьову нічию взято.

Очкові надбання команди, здобуті в цих поєдинках, кардинально не змінили її становища у турнірній таблиці. Лучани, як і раніше, посідали передостаннє місце, а попереду була виїзна п'ятиматчева серія. Початок виявився невдалим - дві поразки. Нічия, здобута у Херсоні, очок також не принесла з-за невдачі у виконанні післяматчевих пенальті. Тим часом "Локомотив" надолужив втрачене і перед СК Луцьк знову замайоріла "перспектива" вибуття з другої ліги...

12 жовтня сімферопольська "Таврія" на домашній поєдинок проти лучан виходила у ранзі чемпіона України, причому кримчани оформили це звання за чотири тури до фінішу. Та за переповнених трибун продемонструвати чемпіонську гру сімферопольці не змогли. Це їм не дозволили гравці СК Луцьк. Команда грала зібрано, агресивно. Як наслідок - у першому таймі Мартиненко забив гол. Усі зусилля господарів змінити неприємний для новоспечених чемпіонів результат успіху не принесли і у підсумку лучани здобули вагому гостьову перемогу 1:0. Так само несподівано наші земляки виграли і матч у Чернігові. Мартиненко у першому таймі знову забив, а Майороші врятував своїх партнерів, узявши пенальті на 85-й хвилині. Завдяки цим перемогам СК Луцьк зумів обігнати ждановським "Металург" та, що найбільш приємно, сусідський "Авангард" з Рівного. Аби вирішити питання збереження місця в лізі майстрів лучанам у двох домашніх матчах достатньо було взяти лише одне очко. Та обмежуватися такими дрібницями команда не стала. Зігравши у гарний атакуючий футбол, волиняни здолали сумський "Фрунзенець" (2:0) та полтавський "Колос" (1:0). З останніми, щоправда, довелося трохи пововтузитися, адже полтавчани всю гру уперто сиділи в захисті. Однак на 88-й хвилині Никитюк, скориставшись точною передачею Анатолія Савчука, завершив чемпіонат 73-го року перемогою СК Луцьк.

Чотири успіхи на фініші дозволили лучанам зробити суттєвий стрибок у турнірній таблиці і у підсумку команда, обійшовши ще й тернопільський "Будівельник", виявилася дев'ятнадцятою. Звичайно, це був локальний успіх. Але головним був той факт, що наприкінці сезону лучани виглядали вже досить солідною бойовою одиницею і зовсім не нагадували ту команду, яка програвала всім і вся у середині чемпіонату. Безумовно, такий якісний стрибок був зумовлений приходом нового головного тренера команди. Ернест Кеслер хоч і за не надто короткий час, але зумів розібратися у проблемах колективу, звільнив його від гравців, котрі не бажали повністю віддавати всі сили грі й привів на їх місце талановиту молодь, яка й видала результат. Так, якщо на початку першості у складі СК Луцьк було лише два гравці, близькі до двадцятирічного віку і команда не надто радувала уболівальників своєю грою, то в останніх матчах в основі таких була уже половина. Говорячи про роботу Михайла Рибака, певно варто визнати, що саме його діяльність на посту тренера команди була одним з головних чинників невдач. В принципі, і львівське СКА у 69-71 роках і СК Луцьк за період 1972 й половини 1973 року, де керував Михайло Львович, гри не показували і постійно перебували у ранзі аутсайдерів. Ну а луцькі уболівальники, після таких змін, з гарними сподіваннями очікували нового сезону, який повинен був стати для команди сезоном нових, підтверджених гарною грою, надій.

Однак, відразу після закінчення чемпіонату на команду очікували матчі Кубка УРСР. У 1/16 фіналу СК Луцьк приймав чернівецьку "Буковину", котрій три місяці тому лучани програли вдома, на цей раз суперників було знищено ще у першому таймі - на третій хвилині рахунок відкрив Мартиненко, а згодом дубль на свій рахунок записав Гедимінас Побяржіс. На жаль, більше господарі не забили, хоча могли ще принаймні тричі розписатися у воротах гостей. А у 1/8 фіналу лучанам випав досить серйозний опонент. Незважаючи на те, що харківський "Металіст" вже вилетів з першої ліги, але на момент матчу ще залишався представником вищого дивізіону і мав відповідно укомплектований склад. Гра вийшла цікавою та гостросюжетною. На жаль, незважаючи на усі старання лучан до перерви у їх ворота влетіло два м'ячі і обидва стали наслідком прикрих помилок кіпера Майороші (все ж таки, молодий кіпер був більшим спеціалістом по одинадцятиметрових). Господарі ж мали кілька нагод для взяття воріт але не використали їх, а наприкінці тайму Кіш примудрився ще й не забити одинадцятиметровий. Після відпочинку на полі була тільки одна команда - СК Луцьк, але м'яч у ворота ніяк не йшов і навіть досвідчений Голубцов не використав виходу сам на сам. Лише на останній хвилині Гордієвич забив гол престижу, та відразу ж за цим пролунав фінальний свисток, який зафіксував поразку лучан 1:2 і далі кубковим шляхом помандрували харків'яни.

Та і це ще було не все, адже з програми сезону залишався невиконаним один пункт - візит-відповідь "польсько-радзєцкої пшиязні" до Любліна. "Люблінянка" на цей раз була готова вмерти, але виграти, лучанам же ж результат уже нікуди "не впирався", гравці очікували на відпустку, а численним новачкам було просто цікаво хоч раз виїхати за межі непропускних кордонів СРСР. Гра проте видалася напруженою. У першому таймі господарі забили швидкий гол, але згодом Зисько рахунок зрівняв. Після перерви, підстьобнуті емоційною публікою люблінці пішли вперед усією командою. Однак забити вдруге їм вдалося лише з сумнівного пенальті, яке поставив для своїх земляків місцевий арбітр, а наприкінці гри господарі забили втретє і здобули таку омріяну перемогу - 3:1. Не надто гарні враження від арбітражу поєдинку, задобрені поляки сповна компенсували для волинян шикарним прийомом, де від душі пропонували гостям випити і закусити. Але у футбольному 1973-му році на цьому була поставлена крапка.