1974

Новий рік для СК Луцьк розпочався із значних кадрових змін. Залишили команду Логінов, Щерба, Грубчак, Сиров, Рибак, Побяржіс, Кіш, Борейчук, Соболєв, Бакай, Гершович, які попереднього сезону складали „основу” колективу. Проте перебудова, яку затіяв Ернест Кеслер була все ж не „шоковою”, а орієнтованою на реальне посилення команди. Добір нових виконавців проводився цілеспрямовано під „проблемні” позиції і з розрахунку на кваліфікованих або надперспективних молодих футболістів. Найбільшою „трансферною несподіванкою”, котра ще взимку змусила звернути прискіпливу увагу до лучан, стало запрошення основного „кіпера” московського „Спартака” Юрія Дарвіна. Яким чином тренерам вдалося переманити „зірку” союзного масштабу до Луцька – справжня загадка, але завдяки цьому у команді було відразу ж „закрито” проблемну, у порівнянні з минулими роками, воротарську позицію. Крім того, з вінницького „Локомотива” повернувся до СК Луцьк форвард Михайло Гівель, а разом з ним прийшов й захисник Валерій Бровченко. З Івано-Франківська залучили оборонця Анатолія Бойка, з львівського СКА ще одного захисника – Габора Качура. На перегляді було ще чимало гравців, проте „основа” команди формувалася з 13-14 перевірених бійців, котрі й мали витягнути на своїх плечах основний тягар сезону.

Підготовчий період був практично ідентичним минулорічному. Півтора місяці лучани переймалися питаннями фізпідготовки на базі львівського армійського спорткомплексу, а наприкінці лютого відбули до Севастополя, де знову мали взяти участь у першості збройних сил. Перша ж ігрова проба волинян принесла їх прихильникам справжнє задоволення, незважаючи на відверто слабкого опонента, – по приїзді до Криму СК Луцьк „загнав” в 9:0 команду Балаклави. Непогано колектив виглядав і у наступних спарингах, коли вдалося здолати „Волгу” (Горький) – 2:1 та розписати нульову нічию з досить потужною смоленською „Іскрою”. Однак у „військовому чемпіонаті” лучани виступили не надто успішно – перемогли тільки дублерів московського ЦСКА – 4:1 та СКА (Хабаровськ) – 2:0, з СК Чернігів втратили перемогу за п’ять хвилин до кінця гри – 1:1, а тій же „Іскрі” та команді Тирасполя поступилися з мінімальним рахунком. Проте, гра команди у цьому турнірі справила досить гарне враження на фахівців, які спостерігали за кримськими матчами СК Луцьк. Креативно діяло тріо півзахисту Голубцов-Тихонович-Дубровний, надійно виглядав і захист. А от у лінії нападу відчувалися певні проблеми, адже скласти належну підтримку центрфорварду Олександру Мартиненку було досить важко і з цією задачею намагалися справитися Зисько, Гордієвич та Гівель, але усі ймовірні зв’язки тренерів ніяк не задовольняли. Проте за відсутністю інших варіантів у сезон довелося вступати „як є”...

Перший матч чемпіонату-74 СК Луцьк проводив у Житомирі з срібним призером попередньої першості – „Автомобілістом”. Ця гра змусила команди „ознайомитися” з черговою новаторською ідеєю футбольних чиновників. По ходу поєдинку суперники виявилися достойними один одного – у першому таймі домінували гості, а в другому уже Дарвін мусив демонструвати свою майстерність після шаленого натиску житомирян. Наша команда цілком могла вивезти й перемогу, але на початку гри суддя з якогось дива замість пенальті після зносу Зиська призначив вільний удар, з яким лучани не впоралися. Отож, матч завершився внічию 0:0 і тут у силу вступило оригінальне правило регламенту...

Після попереднього сезону Федерація футболу СРСР відмовилася від практики післяматчевих пенальті у разі нічийних результатів, зважаючи на відверту безглуздість такого підходу і зайві психологічні проблеми для воротарів команд майстрів. Однак, на наступний чемпіонат даний пункт не був вилучений зовсім, а отримав дещо абсурдне уточнення. Суть полягала в тому, що післяматчеві одинадцятиметрові пробивалися лише у тоді, коли основний час поєдинку завершувався „всуху”, результативні ж нічиї пробиття пенальті не потребували. Але! Якщо й удари з крапки після 0:0 також принесуть нічию, то обом командам записується в актив одне очко... Достатньо уявити собі ситуацію, коли після напруженої гри футболістам належить поставити під сумнів здобуте очко, особливо якщо в принципі все може залишитися так, як є. Звичайно, що у такому випадку гравці перед пробиттям одинадцятиметрових досягали „джентльменської” угоди з метою не псувати один одному настрій. Тому й у першому матчі сезону СК Луцьк з „Автомобілістом” ідеально точно виконали свій обов’язок і після 5:5 розійшлися миром з очком у кожній кишені. Зауважимо, що звітний поєдинок не був винятком – 99% пенальтійних результатів приносили результати 3:3, 4:4, 5:5. Незабаром після старту чемпіонату це почало дратувати футбольних функціонерів. Найбільший скандал розгорівся після того, коли московський „Спартак” з тбіліським „Динамо” показово розіграли 3:3, а останній удар москвичів з крапки демонстративно прийшовся в район кутового прапорця. Зважаючи, що цю комедію показували у прямій трансляції по телебаченню, Федерація футболу змусила той матч переграти. Але слідкувати за такими „фокусами” у всіх лігах чиновники, звичайно ж, не могли. Тому на початку травня вийшов указ, котрий вилучав з регламенту дану норму і нульові нічиї отримали таке ж право на існування, як і усі інші.

СК Луцьк же ж, видавши зайвий брак у Вінниці (1:3), у третьому турі дебютував на власному полі поєдинком з командою Тирасполя. Відкриття сезону у Луцьку вийшло насправді святковим, незважаючи на свою неповторну традиційність у вигляді параду колон фізкультурників, „теплого слова” голови облспорткомітету і букетів квітів від піонерів футболістам. До сезону-74 на стадіоні змонтували прийнятне для проведення матчів у вечірній час освітлення, звівши чотири 42-метрові вишки, котрі стоять і понині. Адміністрація спортивної споруди насправді постаралася створити атмосферу свята, прибравши „Авангард” строкатими прапорами різноманітних спорттовариств, підремонтувавши, де потрібно, лави, а також влаштувавши показові виступи сексапільних гімнасток та шановану лучанами велогонку на вибування. Тож, коли усі урочистості були завершені, дійшла справа і до футболу. СК Луцьк своїх прихильників не підвів, продемонструвавши насправді цікаву і змістовну гру, котру вболівальники вже давно не бачили у виконанні своєї команди. Однак, результатом волиняни були дещо засмучені. На точний постріл Дубровного з тридцяти метрів на початку гри, гості майже відразу відповіли тим же. Далі ж, незважаючи на відчутне домінування господарів, рахунок так і не змінився, а на додачу знову виказав свою неприхильність до лучан представник суддівського корпусу, пропустивши повз увагу принаймні три порушення у карному з боку гостей. Як наслідок – 1:1. Та вже у наступному матчі СК Луцьк реабілітувався перед своїми прихильниками, без жодних проблем здолавши „Харчовик” (Бендери) – 2:0.

Гарна ігрова постава, продемонстрована лучанами в перших матчах сезону, все одно залишала відчуття певної нестабільності. Це продемонстрував і наступний виїзд до Миколаєва і Кривого Рога. Корабелам наші земляки поступилися 0:1, а у Кривому Розі зуміли здолати традиційно незручного для себе опонента. Індивідуальні дії Мартиненка в середині другого тайму принесли команді мінімальну перемогу. А те, що не все ще в команді чудово, продемонстрували два наступні домашні поєдинки. У першому з них херсонський „Локомотив” зумів відіграти гол, забитий Гівелем, а у другому вдала контргра авангардів Севастополя принесла їм перемогу 1:2, незважаючи на відчутну ігрову та територіальну перевагу СК Луцьк протягом усього матчу.

Однак, помилятися у наступній грі команда не мала жодного права, адже суперником був хоч і ще один „Авангард”, але з Рівного... Дербі, як і завжди, пройшло за підвищеного ажіотажу – повен стадіон болільників, чисельна група підтримки з Рівного, пошкоджений ворожий транспорт, кілька махачів перед стадіоном тощо. Та у дебюті суто футбольного поєдинку відзначитися зуміли гості, вдало реалізувавши контратаку. На більше їх не вистачило. Лучани помітно перегравали опонентів і на 39-й хвилині подачею із штрафного партнери знайшли у карному Тихоновича, який з гострого кута зрівняв рахунок, а ще за п’ять хвилин Голубцов зумів зненацька застукати захист і кіпера рівненчан й провів другий м’яч. Після перерви авангардівці цілком могли „відгребти” ще пару-трійку голів, але рахунок так і не змінився.

Лучани ж продовжували свої виступи у такому ж рваному ритмі – за поразку в Чернігові „помстилися” у Сумах, де Гівель поклав два „сухих” голи місцевому „Фрунзенцю”. Вдома ж, не дотиснувши у першому таймі харківський „Металіст”, нашим землякам у другому вже довелося відіграватися і Іщак врятував ситуацію лише за хвилину до кінця – 1:1, а не надто яскрава гра проти полтавчан принесла перемогу 1:0. У цей же час СК Луцьк стартував і у розиграші Кубка України, де йому вже на першому етапі випав досить складний опонент у вигляді минулорічного володаря цього трофею – кіровоградської „Зірки”. Однак, попри усі старання суперників вдруге поборотися за почесний приз, сильнішими виявились лучани – наприкінці травня у гостях вони відстояли нульову нічию, а згодом вдома напіврезервним складом прибили кіровоградців 2:0.

У чемпіонаті ж справи йшли так-сяк і команда ніяк не могла вибратися з „золотої середини” турнірної таблиці. Іноді на заваді ставали власні помилки, а іноді до результатів підключалися й судді. Чомусь у сезоні-74 СК Луцьк потрапив до „чорного списку” представників футбольної Феміди, адже їхня недоброзичливість відчувалася принаймні раз на місяць. Так, в Ужгороді рефері не зарахував лучанам аж два голи, та змушений був „здатися” після дальнього й точного пострілу Дубровного, проте згодом закрив очі на „поза грою” у господарів і в результаті замість перемоги волиняни задовольнилися нічиєю. Були втрачені очки й в останніх турах першого кола, коли черкаський „Граніт” переміг у Луцьку 1:0, а в Тернополі наші земляки не зуміли дотиснути аутсайдера – місцевий „Будівельник” і записали у свій актив лише одне очко – 0:0. Та зважаючи на те, що залікові пункти до багажу СК Луцьк капали досить регулярно (відзначимо також домашню перемогу над „Зіркою” – 1:0), на проміжний фініш команда зуміла прийти у десятці кращих.

А у двотижневій перерві між колами двох півоборонців СК Луцьк (Тихоновича і Дубровного) було запрошено до збірної України, котра провела серію показових матчів на Півдні та у Криму. Дубровний, до речі, відзначився й голом у грі з „Суднобудівником”, котра завершилася внічию 4:4. Тренери ж за цей короткий проміжок часу провели невелику ігрову перебудову команди. Славнозвісний Мундіаль 1974 року, котрий приніс світу й „тотальний” футбол, дуже сподобався Ернесту Кеслеру, котрий і раніше прагнув залучати до активних дій усі ігрові лінії. Так, досить часто він корив своїх нападників, котрі повільно поверталися у боротьбу після невдалого закінчення атаки, говорячи, що вони йдуть, неначе полонені, жартома натякаючи на обов’язок постійно боротися і атакувати представників армійського колективу СК Луцьк. На друге коло тренери готували свій варіант загальнокомандної гри ,проте з розрахунку на традиційні схеми, де фігурували три чисті форварди.

Перша подібна „вистава” видалася дещо нервовою – у кубковому поєдинку з СК Чернігів на своєму полі лучани на початку другого тайму „горіли” 0:2, незважаючи на постійні атаки володінь опонентів. Та команда не здалася, а суперники згодом просто не витримали запропонованого темпу і посипалися – голи Гівеля, Мартиненка і Бойка дозволили СК Луцьк здійснити „камбек” і на передостанній хвилині вирвати перемогу 3:2. А ось у наступних матчах чемпіонату команда виглядала вже більш упевнено. Так, житомирський „Автомобіліст” перемогли 1:0 абсолютно не по грі. Ну де ви ще бачили, щоб за матч м’яч шість разів потрапляв у штангу? Гості виносили шкіряного куди тільки бачили, аби збити наступальний порив господарів, а одного разу влучили у свої ворота. Цим все і обмежилося – перемога всього лиш 1:0.

А от домашній матч 22-го туру став для луцької команди першим у її історії, котрий довелося проводити поза межами рідного міста... Того року Прикарпатський військовий округ проводив масштабні святкування з приводу свого 30-річчя, пік яких припав якраз на кінець липня, коли до Львова поз’їжджалося чимало генералів і навіть якийсь маршал. Програму ж спортивних змагань повинен був віншувати переможний футбольний матч. Але оскільки футбольна команда округу належала Луцьку, то армійське керівництво вирішило за краще на один матч привезти її до Львова, аніж влаштовувати озброєну екскурсію на танках до столиці Волині. Тому гра проти вінницького „Локомотива” відбувалася на львівському стадіоні СКА. Глядацьку підтримку забезпечила явка на трибуни п’ятнадцятитисячної піхотної дивізії у повному складі. Матеріальним стимулом стали суттєві преміальні і письмовий наказ по військовій частині СК Луцьк – „Перемогти!” Команда не підвела і Олександр Мартиненко на 65-й хвилині успішно реалізував пенальті. Цей гол став прологом для п’ятиматчевої результативної серії форварда. У наступних чотирьох поєдинках лучани неодмінно забивали по голу і їх автором був виключно Мартиненко. Однак перемогу вдалося здобути лише в останньому з них, коли у Луцьку було подолано „Кривбас”. А дві нічиї по 1:1 принесли абсолютно протилежні емоції. У Бендерах очко було втрачене, адже місцевий „Харчовик” безнадійно бовтався на останньому місці. А от нічия з миколаївським „Суднобудівником” у Луцьку була, певне, здобутком, адже гості від початку сезону ще жодного разу не програвали і, маючи солідний відрив від переслідувачів, на всіх парах пливли до чемпіонства.

Все ж, набравши достатню кількість очок, СК Луцьк знову підійшов на відстань чотирьох очок до призового п’єдесталу. Та наступна серія невдач знову відкинула волинян до середини таблиці. Програвши кубковий матч у Чернігові – 1:3, лучани поступилися у Херсоні та Севастополі. У цей же час в команді трапилась надзвичайна подія, коли з відповідних органів надійшло повідомлення, що форвард команди Гівель примудрився потрапити до витверезника. Розбори були короткими й лаконічними – порушників режиму Кеслер не терпів, а ще більше не переносив порушників дисципліни й тому наступного ж дня „загін не помітив втрати бійця”.

На носі знову був найвідповідальніший матч – візит до Рівного. Господарі, які боролися за виживання, потребували очок, як повітря, а також мали необхідність перемагати лучан у цій принциповій грі. Маючи суттєву невпевненість у позитивному для себе підсумку, вони пішли іншим шляхом і перед грою „вирішили” питання з арбітром. Після стартового і досить небезпечного натиску авангардівців, волиняни перевели гру на половину поля суперника, але матеріалізувати її у гол не змогли. Арбітр же ж за дві хвилини до перерви „не помітив” офсайду у господарів, котрі і відкрили рахунок. Відразу по перерві СК Луцьк кинувся у наступ і невдовзі забиває гол. Арбітр свиснув, було на центр, аж раптом опинився в оточенні гравців „Авангарду”. Коротка розмова з кількома міцними слівцями привела його „до тями” і гол лучан ні з того, ні з сього було відмінено з формулюванням „поза грою”. Надалі суддя прикростей вже не допускав, як не допускав луцьку команду наблизитися до володінь господарів. Поразка 0:1 виявилася досить підлою, що після гри вилилося у підвищене вираження емоцій близько двох тисяч прихильників СК Луцьк, котрі помстилися на обличчях декотрих своїх опонентів та по можливості організували у Рівному невеликий безлад.

Команда ж тим часом поїхала відновлювати психологічну рівновагу до Польщі на традиційні зустрічі „Волинь – Люблінщина”. Краща команда сусіднього воєводства – „Люблінянка”, котра якраз лідирувала у своїй лізі, від зустрічі відмовилася. Маючи у кишені минулорічну домашню перемогу, люблінці вирішили не спокушатися, побоюючись ганьби перед своїми вимогливими прихильниками. Тому цього року проти лучан виставили непретензійний на той момент „Гетьман” (Замость). Замосцький „перший секретар” Міхалкевич, міжнародною футбольною зустріччю переймався особливо, адже по сумісництву він був й президентом „Гетьмана”. Тому, намагаючись якось нівелювати потенційну перевагу СК Луцьк, гостинні господарі влаштували для волинян потужну програму відвідин – екскурсії по історичним пам’яткам міста, відвідини музею „самої” Рози Люксембург, обов’язковий заїзд в Майданек. Наступного дня – зустріч з місцевою спортивною молоддю з багатим фуршетом, який закінчився тим, що, як скромно написала газета „Радянська Волинь”: „Потім разом виконували радянські і польські пісні”. Не допомогло... Вже на 5-й хвилині Зисько відкрив рахунок, а згодом двічі Мартиненко і одного разу Тихонович довели рахунок до зовсім непристойного для господарів, які лише під завершення тайму зуміли відзначитися голом. У перерві керівники волинської делегації натякнули гравцям, що їхні дії є абсолютно нещирими стосовно гостинних господарів. Тому після відпочинку лучани дали можливість „Гетьману” потішитись деякий час, пропустивши два голи, але на всяк випадок закріпили свою перевагу голом Голубцова перед фінальним свистком і у гарному настрої відбули до Луцька з перемогою 5:3.

На хвилі емоційного піднесення після вояжу „за Буг”, команда здобула перемоги у двох матчах поспіль. Щоправда рахунок знову був лише 1:0 і знову двічі відзначився Мартиненко. Та якщо чернігівцям Олександр забив ще до перерви, то опір „Фрунзенця” вдалося здолати лише на 88-й хвилині з пенальті за порушення проти самого автора голу. У цьому матчі лучани зазнали суттєвої втрати у вигляді втрати Анатолія Тихоновича, який зазнав травми і не зміг взяти участі у кількох наступних матчах. Незважаючи на те, що півзахист СК Луцьк був одним з кращих в лізі, у даній лінії абсолютно не було гравців, здатних стати рівноцінною заміною вибулим. Тому, неочікувана „пробоїна” сповільнила режим постачання форвардів команди і у наступних чотирьох іграх волиняни тричі змушені були задовольнятися нічиїми, а у Полтаві програли 0:1. При цьому і тернополяни, і ужгородці, приїжджаючи до Луцька, відразу ставали у захист і боролися виключно за нічию, що їм і вдалося. Гол наші земляки забили лише у Харкові „Металісту”, але й він приніс тільки очко – 1:1.На поле Тихонович повернувся лише у другому таймі домашнього матчу проти „Буковини” за нульового рахунку, але його поява додала сил і можливостей команді – Никитюк і Мартиненко протягом двох хвилин забили по голу і записали до активу СК Луцьк перемогу 2:0.

А перед останнім домашнім матчем сезону з відповідним візитом приїхав „Гетьман”. Вдома лучани з поляками церемонитися не стали – виставили на гру дублерів, які й вкотили гостям три голи (Железняк, Хвесик, Никитюк). На останній хвилині гри суддя дав шанс замостцям забити гол престижу, але Янда від хвилювання пробив у поперечину – 3:0 і перевага й цього року залишилася за Волинню.

У першості ж СК Луцьк наостанок порадував своїх глядачів, здолавши хмельницьке „Динамо” 2:1 і вирушив на завершальні поєдинки до Кіровограда та Черкас. Взагалі-то згідно календаря останні два тури лучани повинні були грати вдома з тернополянами та тим же „Динамо”, але з незрозумілих причин ці поєдинки було перенесено на більш ранній строк. Тому після виїзних матчів 37-го і 38-го турів команда мусила чекати ще півтора тижні, доки суперники дограють свої ігри і лише тоді дивитися, яке підсумкове місце їй дістанеться. Тому для того, аби забезпечити прийнятний підсумок, потрібно було набирати очки. Але „Зірці” волиняни поступилися 0:1. Черкаський „Граніт” взагалі відкрив рахунок вже на 2-й хвилині гри. Та швидкий гол виявився одночасно й останнім успіхом господарів, бо надалі на полі хазяйнували виключно лучани. Ще до перерви Мартиненко і Гордієвич схилили шальки терезів на власну користь, а незадовго до кінця гри досяг мети й дальній постріл Голубцова. Таким чином СК Луцьк взяв повноцінний реванш за домашню поразку і завершив сезон приємним для себе і уболівальників результатом – перемога 3:1.

А на початку листопада, після остаточного розподілу місць у турнірній таблиці, виявилося, що лучанам дісталося дев’яте місце. Звичайно, що стрибок на десять позицій вгору у порівнянні з попереднім роком був значним успіхом, та все ж певне незадоволення від результату залишалося. Адже, зважаючи на високу щільність результатів, від другого місця команду відділяли всього лиш чотири очка. Якщо зважити на кількість залікових пунктів, втрачених, зокрема, з-за суддівських помилок, то однозначно лучани мали б бути у призовій трійці, а виявилися лише наприкінці першого десятку. Щодо індивідуальних ігрових досягнень, то до числа кращих бомбардирів зони увійшов нападник СК Луцьк Олександр Мартиненко, на рахунку якого було 13 голів. Коли ж федерація футболу УРСР оприлюднила список 22-х кращих гравців ліги, то до його числа увійшов і захисник лучан Віктор Никитюк.

Багато позитиву привносила гра СК Луцьк. Цікавий, комбінаційний футбол насправді додавав багато задоволення уболівальникам. І хоча лучани не були в лідерах ні за кількістю забитих, ні за кількістю пропущених голів, все ж глядач йшов на футбол і у Луцьку на матчах команди збиралося в середньому по шість тисяч глядачів. Наявними були й проблеми, адже „основа” обмежувалася лише 12-13 футболістами і у випадках вибуття когось з них з-за травм або дискваліфікацій, неодмінно розпочиналися проблеми у відповідній ігровій лінії, що призводило до очкових втрат. Однак, колектив зразка 1974 року явно був здатний на більше. Це розуміли і тренери, і уболівальники. Тому на наступний сезон були тільки одні сподівання – команда повинна виступити краще і спробувати поборотися за місце в призовій трійці.