1971

Сезон 1971 року луцькі торпедівці розпочинали уже в якості команди другої ліги класу "А". При цьому, внаслідок реформи змагань, проведеної союзною федерацією футболу, українська зона вийшла найчисельнішою - до неї входило 26 команд, багато з яких були достатньо потужними аби не загубитися і в першій лізі. Тому для лучан завдання було доволі просте - втриматися у новому дивізіоні й при цьому постаратися посісти якомога вище місце. Окремою проблемою стояло питання комплектації, адже згідно з регламентом заявка була обмежена вісімнадцятьма гравцями, котрі мусили витягнути на собі турнірну дистанцію в 50 матчів. Звичайно, що для вчорашніх учасників класу "Б" питання кадрового посилення в даному аспекті стояло більш гостро, аніж для колективів, котрі попередній сезон проводили в другій групі класу "А".

Тренери "Торпедо" реально оцінювали потенціал команди й тому наполягали на необхідності залучення кваліфікованих футболістів на усі ключові позиції. А відтак, заручившись підтримкою обласного керівництва, ще до нового року розпочали процес доукомплектації колективу. З команди були відраховані Таустик, Бєлов, Гаркуша, Адамчук і Бєляєв, котрі й у попередньому сезоні не завжди потрапляли до основного складу. Перші двоє, при цьому, оперативно "влаштувалися" до сусідів у Рівне. На зміну їм було запрошено воротаря Івана Ніколаєва, досвідчених оборонців Лемещенка з хмельницького "Динамо", екс-гравця житомирського "Автомобіліста" Ференца Кокольника, а також Валерія Крота з дрогобицького "Нафтовика". Лінію півзахисту посилили 23-річний Борис Нехаєв з "Кривбасу" та на рік старший Володимир Михайленко з херсонського "Локомотиву". Щодо нападників, то після служби в армії повернувся до Луцька Анатолій Савчук, а з чернівецької "Буковини" прийшов Георгій Куля. Проте найбільш цінним "придбанням" став 29-річний форвард одеського "Чорноморця" Юрій Басалик, котрий за свою кар'єру встиг також пограти у львівських "Карпатах" та СКА, київському "Динамо" і московському ЦСКА. Таким чином, Юрію Аванесову вдалося сформувати команду з досвідчених гравців, котрі мали досвід виступів на високому рівні. Відповідно, особливого побоювання за виконання поставленого завдання "закріпитися", не виникало.

Підготовку торпедівці, на відміну від попереднього року, розпочали завчасно, і вже 10 січня було проведено перше тренування. Маючи у своєму розпорядженні кваліфікованих виконавців, тренерський штаб подій не форсував і цілий місяць команда займалася підтягуванням "фізики" та ігрових кондицій. Програма матчів тривалий час обмежувалася "двосторонками" й лише в середині лютого "Торпедо" зібралося пограти в обласному зимовому турнірі. Проте в першому ж матчі на засніженому полі майстри не змогли заштовхати м'яч у ворота луцького "Електрика", а згідно регламенту у випадку нічиєї вибувала команда, сильніша за рангом. Проте надолужити згаяне лучани змогли на традиційному березневому тренувальному зборі в Ужгороді, де взяли участь у турнірі "Пролісок" на приз ФФУ. У перших матчах торпедівці здолали лієпайський "Звейнієкс" 1:0, зіграли внічию з сєверодонецький "Хіміком" та й взагалі, виступили не гірше, аніж у минулому році, коли стали переможцями цього турніру. Проте на цей раз лучанам не пощастило - пробившись до фіналу, вони поступилися кадіївському "Шахтарю". Однак, незважаючи на поразку, було видно, що команда загалом непогано виглядає на фоні своїх майбутніх суперників й тому у сезон "Торпедо" входило з упевненістю...

Перший матч у другій лізі лучанам випало грати у Хмельницькому з місцевими динамівцями. Та незважаючи на непогану гру, демонстровану торпедівцями, млинець вийшов глевким - поразка 0:1. Але у наступному поєдинку в скарбничку команди додалося й перше очко, й перший гол. На 17-й хвилині матчу з тернопільським "Авангардом" Кокольник майстерним ударом з штрафного відкрив рахунок. Господарі відігралися лише перед перервою, але на більше не спромоглися - нічия 1:1. А у дебютному домашньому поєдинку, котрий припав на 11 квітня, "Торпедо" зустрічалося з чернівецькою "Буковиною". Однак, відчуваючи відповідальність за результат за переповнених трибун "Авангарду", лучани помітно нервували і, за оцінками тренерів й журналістів, зіграли гірше, ніж на виїзді. Ініціативу до своїх рук їм вдалося прибрати лише у другій половині другого тайму і гра завершилась безрезультатно. Однак, в наступному матчі відповідальність була ще вищою - "дербі"...

Візиту рівненської "Горині" у Луцьку завжди очікували з нетерпінням, а тут ще й побачення команд у новому для них обох статусі. Щодо самого матчу, то ще ніколи лучани так не ганяли своїх одвічних ворогів-опонентів. Навіть десять років тому, коли волиняни прибили "колгоспних футболістів Ровно" з рахунком 4:1, вони не мали такої переваги над суперником. За весь матч рівненчани перебралися на половину поля торпедівців лише на кілька хвилин на початку другого тайму. Увесь інший час вони всією командою "нюхали волинську землю" біля своєї "рамки". Обстріл воріт гостей був практично безперервним, а у середині першої половини гри кіпер "Горині" Данилов внаслідок безперервних кидків у різні боки травмувався й змушений був просити заміну. Проте, йшов час, атака йшла за атакою, а гола все не було... Зрештою, за дев'ять хвилин до завершення гри наполегливість волинян принесла успіх - Іващенко подав кутовий, а Басалик, виявившись першим на м'ячі, вколотив того у сітку. Гол не стримав "Торпедо" і його гравці й надалі штурмували оборонні редути гостей, та забити вдруге їм все ж не вдалося.

Після цієї перемоги 0:3 в Житомирі від лідера за поразку не вважалося, а вдома лучани хоч і "не дотиснули" донецький "Локомотив" - 0:0, зате здолали маріупольський "Металург" 1:0 - чудовим ударом з сорока метрів в лівий нижній відзначився Крот. Обидва матчі пройшли за відчутної переваги луцької команди і викликали задоволення як у глядачів, так і у спортивних оглядачів. Дещо гірше пройшов поєдинок з горлівським "Шахтарем", у якому лучани мали б вигравати, але через надлишкову впевненість пропустили гол і задовольнились нічиєю - 1:1. А у перше серйозне виїзне турне наша команда вирушила, перебуваючи на п'ятнадцятому місці і продемонструвала цілком пристойний результат. Після нічиєї у Вінниці та поразки в Чернігові від київських армійців, торпедівці записали до свого активу виїзну перемогу, здолавши черкаський "Дніпро" 1:0.

А ось далі розпочалися дивні речі. Чергову пару домашніх матчів "Торпедо" провело не надто вражаюче, хоча й записало до свого активу два очка, розписавши по нулям з кадіївцями та сєверодончанами. При цьому якщо у першому випадку нічия була більш "позитивною" - суперники посідали на той момент друге місце, а у підсумку виявилися четвертими, то матч проти "Хіміка" вийшов досить блідим і викликав значні нарікання на пасивні дії луцьких гравців... Оцінка результатів команди після першої чверті турнірної дистанції занепокоєння не викликала - у 13 матчах набрано п'ятдесят відсотків очок, в пасиві лише три поразки, відрив від аутсайдерів достатній, а з таким рівномірним темпом здобуття залікових пунктів "Торпедо" цілком могло б розраховувати на утримання за собою місця в "золотій середині". Проте так було лише на перший погляд.

Наступні шість поєдинків команда програла. За цим ще в шести взяла лише чотири очка - по два вдома і в гостях, та й то за рахунок нічиїх і за весь цей час було забито лише 2 гола. В Луцьку вистояли слабенькі спартаківці Івано-Франківська і львівський СКА, котрий грав у вісім захисників. В гостях не вдалося здолати таких же ж непретензійних севастопольців - 0:0. І лише один з дванадцяти згаданих матчів можна було занести в актив команди - мається на увазі гостьова нічия з "Таврією". Але й тут торпедівці могли добитися більшого, проте не втримали переможний рахунок. Як наслідок - після першого кола лучани виявилися на передостанньому двадцять п'ятому місці...

Що ж трапилося з командою? Перш за все варто звернути увагу на факт, який відзначала преса - у деяких гравців команди неозброєним оком було видно відверте небажання грати, чого раніше не помічалося. Команда у більшості поєдинків просто "стояла" - якщо суперник не забивав - записували очко, якщо пропускали - відіграватися особливо не рвалися. Звичайно, що просто так подібних змін у настрої не буває. Причини такого неочікуваного "зриву" розкрив ветеран команди Альберт Мікоян. Справа була доволі простою - залучаючи гравців до "Торпедо" перед чемпіонатом, волинське керівництво не скупилося на обіцянки різноманітних благ та підйомних, але втілювати їх у життя не поспішало. Спочатку чекали до початку сезону, потім - до перших результатів. А коли стало зрозуміло, що обіцянки так і залишаться цяцянками, більшість гравців стали просто "відбувати номер", не турбуючись про результат. В деяких випадках справа пішла навіть далі. Так, оборонця Кокольника відкрито звинувачували у "саботажі". В Кіровограді Ференц був вилучений вже на сьомій хвилині гри, а у Севастополі вже на третій. До того ж, у домашньому поєдинку проти "Кривбасу" у його "пасиві" нереалізований пенальті за п'ятнадцять хвилин до кінця гри при рахунку 1:2.

Тренерам у ситуації, вплинути на яку вони не могли, залишалося лише одне - вдатися до реконструкції складу. Кокольника відрахували після Севастополя. Згодом розпрощалися з Нехаєвим, Дьоміним, Кулею, Тараненком. За порушення дисципліни відрахували колишнього капітана, одного з найдосвідченіших гравців команди - Дорошенка. А в умовах щільного ігрового графіку знайти рівноцінну заміну вибулим гравцям було досить непросто, тому кадрова плинність в "Торпедо" стала просто катастрофічною. Реальним підсиленням колективу було лише запрошення півоборонця Ореста Коцюмбаса з семипалатинського "Спартака" та форварда львівського СКА Юрія Бабушкіна. Що цікаво, останній навіть став кращим бомбардиром команди за підсумками сезону.

Надія на те, що не все ще втрачено, спалахнула було після першого матчу другого кола, коли у Луцьку з рахунком 2:0 було подолане хмельницьке "Динамо". У цьому поєдинку роль лідера узяв на себе досвідчений Басалик і саме з його подач Бабушкін та Якубович забили переможні голи. Але наступна домашня поразка від тернопільчан показала, що "Торпедо" продовжує крокувати курсом "Титаніка". Виїзд до Чернівців та Рівного приніс два "бублика" по 0:1. Особливо прикро за останню поразку - "Горинь" від самого початку сезону сиділа в безпросвітних аутсайдерах. Але господарі забили у першому таймі, а лучани, як не старалися, зрівняти рахунок не змогли, хоча після перерви мали кілька надчудових нагод для взяття воріт.

На фоні такої катастрофи маячнею божевільного стала новина, яка сколихнула Луцьк увечері 16 серпня. Невідомо, яким чином ця інформація потрапила на стрічки телетайпів самого ТАРС (Телеграфного агентства Радянського Союзу), але від Москви до самих до окраїн полетіли звістки, що "Товариський матч футболістів Волинської області - команди "Торпедо" (Луцьк) у польському місті Краснік-Фабричний з місцевим клубом "Сталь" - закінчився на користь гостей - 5:3". Інформація про "видатну перемогу радянських спортсменів" не залишилась поза увагою й центрального друкованого органу ЦК Компартії УРСР - газети "Радянська Україна", котра також відзначила прогресуючі успіхи радянського спорту на прикладі луцької команди, виділивши колонку для висвітлення даного результату. При цьому, здається, нікого не хвилювало, що аутсайдер другої ліги просто "пограв в хокей" з заштатною командою третьої ліги Польщі. Головне, що була перемога. У Луцьку ж ситуація була доволі банальною - чергові "дружні зустрічі з польськими спортсменами". Єдине що викликало подив, чому на цей раз сусіди з-за Бугу виставили проти лучан такого слабенького опонента. Щодо самого матчу, то поляки зіграли на рівних тільки один тайм, після чого "здулися". Торпедівці ж, відпочивши після 2:2, закинули господарям три голи і наприкінці матчу толерантно один пропустили. Бомбардирами ж "історичного" поєдинку стали Юрій Басалик, котрий записав на свій рахунок "дубль", Роман Якубович, Юрій Бабушкін та Володимир Михайленко.

Можливо, на хвилі піднесення від такого урочистого висвітлення своєї перемоги, лучани в черговому календарному матчі відібрали очко у одного з лідерів турніру - житомирян, зігравши вдома внічию 1:1. Та сплеск був недовгим - з виїзного турне на Донбас було привезено лише очко з Горлівки, а вдома торпедівцям пощастило не програти вінничанам, хоча "шанси" були. За цим до Луцька з візитом-відповіддю завітала згадувана уже "Сталь (Краснік). Поляки їхали на Волинь з великим бажанням реабілітуватися, але, як і в першому поєдинку, на рівних змогли зіграти лише перший тайм, в якому й забили єдиний гол. "Торпедо" ж після перерви "забігало" й закинуло гостям три м'ячі, здобувши перемогу 3:1. Чомусь на цей успіх центральні інформаційні агентства уваги вже не звертали, тому торпедівці повернулися у "болото" друголігових перегонів, не зумівши вдома скласти конкуренцію київським армійцям - 1:2.

Після 38-го туру лучани продовжували перебувати на передостанньому місці, відстаючи на чотири очки від львівського СКА і на п'ять від черкаського "Дніпра". Гірше було те, що наших земляків на той момент за набраними очками наздогнала рівненська "Горинь". Ситуація була гірше нікуди, але ще не все було втрачене. Згідно регламенту чемпіонату-71 з другої ліги вибували дві останні команди зони, а колективи, які посідали 23 і 24-е місця мали шанс зберегти прописку у турнірі з другою і третьою командами чемпіонату КФК. Говорити про те, що "Торпедо" в останніх п'ятнадцяти матчах може скочити вище було нерозумно, а от шанс уникнути розставання з лігою майстрів хоча б через плей-офф ще був. Тим паче, що у гості до торпедівців приїхав один з конкурентів по потраплянню до додаткового турніру - "Дніпро". Матч мав велике значення для обох суперників і пройшов у досить гострій й цікавій боротьбі. Шансів відзначитися було достатньо у обох команд, але скористалися з них лише торпедівці - на 11-й хвилині Савчук хорошим дальнім ударом застав зненацька кіпера гостей. Рахунок до кінця гри так і не змінився й лучани скоротили відставання від львів'ян і черкащан до трьох очок. Однак, у наступному ж поєдинку на виїзді "Торпедо" зганьбилося гірше нікуди - в Кадіївці місцевий "Шахтар" накидав лучанам сім голів.

Аби хоч якось реабілітуватися в очах уболівальників, команда змогла зібратися й вдома перемогла кіровоградську "Зірку" - з пенальті відзначився Басалик. Але стабільно набирати очки "розібраний" колектив не міг і, як наслідок, наступні шість матчів принесли суцільні поразки. Посеред цієї нерадісної "серії", коли стало ясно, що розставання з другою лігою майже не уникнути "зреагували" у владних кабінетах і, викликавши "на килим" тренерів, обласні керівники влаштували публічний "розбір польотів" на тему невдалих виступів "Торпедо". Винних у провалі на цьому зібранні знайшли швидко - головного тренера Юрія Аванесова, начальника команди Анатолія Епельбаума та другого тренера Валерія Синюка звинуватили у непрофесійній комплектації команди. При цьому особливо зважили на той факт, що тренерський штаб підібрав іногородніх гравців, які не хочуть грати "за так" і поголовно є футбольними "пенсіонерами" (хоча з тих виконавців, котрі були заявлені перед сезоном, лише троє були старші 30-ти років). Як завжди, причиною невдач назвали відсутність "політико-виховної роботи", розкритикували комсомольську організацію команди і т.д., і т.п. В сторону міського спорткомітету, ДСТ "Авангард" та керівництва автозаводу ж лише помахали пальцем за те, що пізно довели до відома керівників про катастрофічне становище в команді (нібито це саме керівництво було не в курсі, чи не читало місцеву пресу). Пропозицій щодо порятунку команди на цьому зібранні не було ніяких - головним висновком стала порада кожному футболісту усвідомити покладену на них відповідальність. Щоправда, це також до покращення результатів не призвело.

За п'ять турів до кінця торпедівці ще мали примарні шанси пробитися до перехідного турніру. Спробу здійснити "подвиг" було зроблено - вдома з мінімальним рахунком здолали херсонців, а потім відвоювали очко у севастопольського "Авангарду", програючи по ходу матчу 0:2. Усі три голи в цих матчах забив Бабушкін. Проте найважливіший матч очікував лучан у Львові, де потрібно було лише перемагати. Місцеві армійці ж зіграли як і у першому колі - ставши усією командою в захисті, зуміли вибороти таку необхідну для себе нічию. По суті, це було все - за будь-якого розкладу "Торпедо" залишалося двадцять п'ятим. Тому формальність у вигляді двох останніх поєдинків команда провела з опущеними руками й зазнала крупних поразок.

Тож, сезон, який розпочинався з гарних надій та сподівань, завершився повним крахом і луцька команда вибула з другої ліги. Якщо говорити об'єктивно, то за своїм потенціалом "Торпедо", котре розпочало сезон, не мало б докотитися до такої катастрофи. Навпаки - були усі підстави для того, аби міцно закріпитися в середині турнірної таблиці і в наступні роки підкріплювати команду й націлюватися на вирішення якихось серйозних завдань. Що завадило лучанам здійснити ці плани - ми уже згадували. На жаль, традиції волинського керівництва, якому футбол швидше заважає спокійно жити, аніж стимулює працювати на радість чисельній армії його прихильників, живі й понині. І старші, і молодші уболівальники "Волині" й самі можуть оцінити "якість" впливу можновладців на успіхи команди і колись, і нині. Що ж стосується року 1971-го, то у ньому луцька команда посіла найнижче місце за усю свою історію і дуже б не хотілося аби таке коли-небудь повторилося. На завершення ж розповіді згадаємо легендарний "оптимістичний" вислів газети "Радянська Волинь", котра, підсумовуючи результат виступу команди, зауважила: "Дарма, що торпедівці посіли передостаннє місце, головне, що сусіди - ровенська "Горинь" фінішували нижче лучан..."