1970

Новий, 1970-й рік, розпочався для Луцька без футбольної команди. Розформоване після закінчення попереднього сезону "Торпедо" так і не зібралося на тренувальний збір, а у владних кабінетах на рахунок з даного приводу була тиша і, судячи з усього, на волинських уболівальників очікувало "футбольне забуття". Навіть традиційний зимовий турнір, котрий пройшов на початку лютого, не дав жодних відповідей на питання "а що буде далі?", оскільки юнацька команда торпедівців, котра у фіналі поступилася "Електрику", була з незрозумілих причин "замаскована" під молодіжну збірну Луцька. Ситуація загострювалася ще й тому, що саме у 1970-му розпочались структурні реформи радянського лігового футболу, котрі значно вплинули на чисельність українських команд класу "Б". Розформовувалися і зникали у безвість команди, які минулого року фінішували навіть на п'ятому місці. Тому ймовірність реанімації "Торпедо" зменшувалася з кожним днем... Однак, 17 лютого голова облспорткомітету Станіслав Рупчев поділився "секретом", що лучан таки включено до числа учасників сезону-70. А за кілька днів з'явилася й офіційна інформація про те, що луцька команда включена до другої української зони класу "Б", змагання у котрій стартують наприкінці квітня. Чому "помилували" торпедівців, звичайно ж, ніхто не пояснював, проте причини були й так зрозумілі. Адміністративно-відомчий принцип, котрий було закладено в основу радянського футболу на початку перших чемпіонатів, ще ніхто не відміняв і тому Федерація футболу УРСР, скорочуючи число учасників змагань, лише в останню чергу мала б "зачіпати" команди обласних та промислових центрів. Відповідно, столиця Волині зберегла своє представництво на рівні команд-майстрів.

Та згадана звістка, яка, безумовно, порадувала волинських уболівальників, таїла в собі й певні загрози щодо успішності майбутніх результатів. Адже у той час, коли більшість суперників вже місяць-півтора проводили активну підготовку до сезону, у Луцьку не було ані команди, ані тренера. На щастя, саме на одинадцятий рік існування футбольного клубу, керівництво міста та області нарешті звернуло хоч якусь увагу на нього і усвідомило необхідність виводу команди з кризи. Тому на пост "головного" запросили досвідченого фахівця - хмельничанина Юрія Аванесова, який у 1962-63 роках уже працював у Луцьку помічником В.Єремеєва. Перебуваючи у часовому цейтноті, той зумів протягом якихось 10 днів похапцем зібрати команду, склад якої залишився практично незмінним і протягом чемпіонату. При цьому з минулорічного складу залишилося лише четверо гравців - Дорошенко, Мікоян, Якубович та Іващенко. Натомість з хмельницького "Динамо" разом з тренером прийшли досвідчений захисник Іштван Штефуца та форвард Геннадій Кононенко. Пару кіперів склали Ігор Тараненко з сєверодонецького "Хіміка" та Георгій Гаркуша з Севастополя. Звідти ж перебрався і півзахисник Анатолій Дьомін. Після служби в армії повернулися до Луцька оборонець Микола Адамчук і нападник Анатолій Бєлов. З інших команд тренер запросив захисників Таустика та Гостєва, а також нападника Олександра Бєляєва.

Робота розпочалася з оперативного підтягування кондицій гравців, а першу ігрову перевірку оновлене "Торпедо" провело 1 березня проти власної юнацької команди, перемігши з рахунком 3:0 завдяки хет-трику Кононенка. А вже за кілька днів лучани вирушили на традиційний збір до Закарпаття. Однак на цей раз тренери виважено підійшли до процесу підготовки і замість банального розташування аби де, наполягли на перебуванні команди безпосередньо у самому Ужгороді, де можливостей для проведення плідної роботи було значно більше, аніж в Іршаві або якомусь іншому закарпатському райцентрі. Власне, навіть такий малозначущий на перший погляд факт свідчив про серйозність намірів нового керманича. Згідно планів підготовки лучани, знову ж таки традиційно, прийняли участь у товариському турнірі "Пролісок" на призи Федерації футболу Україні. Й перший же ж матч команди показав, що особливих приводів для хвилювань щодо її потенціалу бути не повинно - лучани у гарному стилі без проблем "гримнули" комунарський (алчевський) "Комунарець - 4:1. А наступні матчі групової стадії змагань продемонстрували, що торпедівці, на відміну від попереднього сезону, дійсно можуть непогано протистояти будь-якому супернику. З чотирьох поєдинків наші земляки виграли два - у дрогобицького "Нафтовика" 2:1 та макіївського "Авангарду" 2:0, й ще два звели внічию - "Шахтар" Червоноград - 0:0 і "Динамо" Хмельницький - 1:1, посівши таким чином, перше місце і здобувши право у фіналі поборотися за головний приз турніру з господарями - ужгородською "Верховиною". Досить неочікувано лучани й тут виявилися сильнішими і, забивши два "сухі" м'ячі, стали переможцями "Проліску". Цей факт став несподіванкою не лише для прихильників команди, але й спричинив справжній переполох у стані суперників "Торпедо", котрі звикли до тенденційної непретензійності лучан. Щоправда, головний тренер Юрій Аванесов особливо оптимістичних завдань перед командою не ставив, обмежившись необхідністю потрапляння до другого етапу змагань. З тактичних моментів варто відзначити остаточний перевід до півзахисту Мікояна, який став можливим завдяки формуванню достатньо міцної лінії захисту з числа новачків. Однак часу на святкування у команди не було, адже за тиждень розпочинався новий сезон...

Формула змагань 1970-го була значно змінена у порівнянні з попередніми роками. Команди України були розподілені на дві зони по 14 учасників. По сім кращих колективів виходили до фіналу з усіма набраними очками, де проводили у двоколовому турнірі поєдинки з сімома командами іншої зони, визначаючи трійку кращих, яка наступного року отримувала підвищення до другої групи класу "А". Аналогічно втішний фінал розігрували й команди, котрі займали сім останніх місць. Лучанам при цьому неабияк "пощастило" втрапити у другу зону, де до десяти з тринадцяти суперників доводилося виїжджати фактично через всю Україну і лише команди Дрогобича, Рівного й Червонограда територіально "не створювали проблем". Справа в тому, що на гостьові матчі торпедівці рушали не надто швидкісним автобусом "совєцького" виробництва, з-за чого мусили б витрачати протягом сезону більше часу на подорожі, аніж їх опоненти. Однак, дебютний матч наша команда проводила у Луцьку проти новачка класу "Б", чемпіона України серед КФК минулого року - кіровського "Шахтаря".

Тож на перший матч на луцькому стадіоні зібралося чимало глядачів, заінтригованих передсезонними успіхами команди, котрі прагнули на власні очі пересвідчитися у потенціалі своїх улюбленців. Торпедівці дійсно виглядали досить непогано, гарно комбінували, настирливо атакували, але відчувалося, що гравці надто вже схвильовані домашнім дебютом, що у першій половині гри заважало їм чітко завершувати власні атаки. Гості ж несподівано для самих себе відкрили рахунок на 11-й хвилині завдяки рикошету при пробитті штрафного, після чого закрилися біля власних воріт. Але протистояти лучанам дійсно було важко - їх форварди постійно розривали оборону шахтарів і гол був лише справою часу. Питання перемоги було вирішено у середині другого тайму - спочатку Дьомін після подачі кутового увігнав м'яч під поперечку, а за десять хвилин ривок Бєляєва лівим флангом завершився точним пасом в центр на Бєлова, котрий і забив вирішальний м'яч - 2:1. В наступному матчі з ровеньківським "Авангардом" лучани виглядали вже більш упевнено і зняли всі питання ще до перерви, коли той же Бєлов після подачі Якубовича на 10-й хвилині відкрив рахунок, а на 30-й Іващенко видав сольний прохід зліва і забив ще один - 2:0.

А от перший виїзний поєдинок сезону мав для торпедівців надпринципове значення, оскільки очікувала їх рівненська "Горинь". Кілька сотень лучан, які поїхали підтримати команду до Рівного, залишилися цілком задоволені вояжем. У першому таймі господарі хоч і володіли ініціативою, але пробити луцького кіпера Гаркушу так і не зуміли. А після відпочинку перевага перейшла до торпедівців. Як наслідок - на 60-й хвилині Іващенко подав у штрафний, а Дьомін переправив м'яч у сітку, надавши привід прихильникам "Торпедо" потрощити кілька новеньких лавок на свіжореконструйованому рівненському стадіоні. Лучани могли забити ще, але Бєляєв не реалізував вихід сам на сам. Таким чином, перемога у "дербі" не лише додала два очка у актив команди, але й вивела її на перше місце у турнірній таблиці. Та й взагалі, лучани вперше за свою історію зуміли виграти відразу три стартові поєдинки чемпіонату. Тому, у турне півднем України наша команда вирушала у статусі лідера. Однак, підтвердити свої амбіції у зустрічах з не надто потужними суперниками волинянам не вдалося - у Новій Каховці сильнішими виявились господарі - 2:0, а поєдинок з моряками Севастополя приніс нульову нічию.

Довести, що цей провал був лише прикрою випадковістю "Торпедо" мало у матчі чергового туру вдома проти краматорського "Авангарду". Гра видалась насправді феєричною - лучани робили на полі усе, що хотіли і ще до перерви тричі відзначилися у воротах суперників. Після відпочинку ситуація не змінилася - невдовзі авангардівці пропускають вчетверте, а на 80-й хвилині Бєляєв ставить ефектну крапку у цій зустрічі - 5:0 на користь "Торпедо". Наступна гра була більш серйозною, оскільки до Луцька завітав лідер - макіївський "Авангард". Проте лідерство гостей на цей раз не спрацювало. Вже на першій хвилині лучани заробили кутовий, після подачі якого Якубович проштовхнув м'яч у ворота. А за півгодини він же, отримавши гарний пас від Іващенка, з двадцяти метрів чудово пробив у верхній лівий - гол! Гості проти торпедівців нічого вдіяти не могли, почали грати грубо, за що поплатилися вилученням. Лучани ж мали ще кілька нагод збільшити свою перевагу, але обмежилися "гросмейстерськими" 2:0. Ну а третій матч домашньої серії також приніс перемогу - 1:0 над "Комунарцем". А з фінальним свистком після цього поєдинку на стадіоні здійнявся грім оплесків - повідомлення з Севастополя принесло звістку про поразку макіївців, що виводило "Торпедо" у одноосібні лідери турніру. Та, на жаль, як і у попередній раз, на першій сходинці лучани протрималися лише один тур...

У десятому турі на торпедівців очікував гостьовий поєдинок проти минулорічного невдахи другої групи класу "А" - сєверодонецького "Хіміка". Суперники у стартових матчах примудрилися "нахапати" п'ять нічиїх і на звітний момент підбиралися до "топ-зони", відстаючи від лучан на два очки. Тому гра проти "Хіміка" повинна була стати "лакмусовим папірцем" для "Торпедо", відображаючи їхню спроможність протистояти серйозним опонентам. Результату очікували з побоюванням і нетерпінням. Та звістка, котра прийшла зі сходу просто ошелешила уболівальників - лучани програли 0:4, пропустивши по два голи у кожному таймі. Довелося проковтнути "гірку пілюлю", однак зауважимо, що на даний матч торпедівці поїхали без свого "центра захисту" Штефуци, який переймався питаннями захисту диплому в інституті... Дві наступні домашні гри пройшли не надто яскраво, адже суперники - дрогобицький "Нафтовик" і шахтарі Червонограда більше ніж на нічию не сподівалися і усі дев'яносто хвилин займалися руйнуванням, а не створенням. Однак, перемоги 2:0 і 1:0 додали у скарбничку торпедівців повноцінні чотири очки. А у двох завершальних матчах першого кола наші земляки здобули очко в Жовтих Водах і завдяки голу Іващенка здолали нікопольський "Трубник".

Звичайно, що підводити підсумки було ще зарано, та стало зрозуміло, що саме сезон 1970-го року стане найвдалішим для луцької команди за увесь період її виступів у класі "Б". На короткочасну перерву наші земляки пішли другими, маючи двоочкове відставання від сєверодончан та чотириочкову фору над авангардівцями Макіївки, які йшли третіми. У тринадцяти поєдинках першого кола "Торпедо" втратило лише шість очок і, зрозуміло, вже повинно було перейматися планами на якомога кращий виступ у фінальному турнірі.

Але початок другого кола видався не надто вдалим. Спочатку до Луцька завітав "Трубник", гравці якого з невідомих причин були надто роздратовані попередньою домашньою поразкою від торпедівців і зробили усе можливе аби помститися. Наші земляки не очікували від опонентів такого високого темпу й більшість часу виглядали доволі блідо, пропустивши ще у першому таймі. Гра налагодилася ближче до завершення матчу, але м'яч вперто не йшов у ворота і навіть Мікоян на 87-й хвилині промахнувся з одинадцятиметрової позначки. Врятував ситуацію, а разом з нею і очко, Іващенко, точно виконавши свій коронний дальній удар з-за меж штрафного - 1:1. Він же відзначився шедевром і у матчі з жовтоводівцями, вдало виконавши "сухий лист" - 1:0. Гостини у своїх західноукраїнських сусідів мало чим відрізнялися від матчів цих команд у Луцьку, але на цей раз принесли нашим землякам лише по очку. Було видно, що лучани економлять сили на принципову зустріч дев'ятнадцятого туру з командою Сєверодонецька...

Від моменту гри цих суперників у першому колі, "Хімік" втратив одне очко, лучани - чотири. Тому зрозумілим було прагнення "Торпедо" не лише реабілітуватися за крупну поразку в гостях, але й намагання впритул наблизитися до опонента аби продовжити боротьбу за перше місце. Для цього лучанам потрібно було тільки перемагати, в той час як гостей цілком задовольняла й нічия. Саме виходячи з таких міркувань команди й вишли на поле - лучани атакували, гості - тримали оборону. Спочатку перевага наших земляків була відчутною і в першому таймі стовідсоткові нагоди відзначитися втратили Якубович та Бєляєв. Забили ж лучани відразу після перерви - лівий крайній Іващенко знову видав сольний прохід, навісив в центр на Якубовича і Роман ударом головою переправив м'яч у сітку. Вирішивши, що справу зроблено, торпедівці віддали ініціативу гостям, котрих рахунок явно не влаштовував. Й за п'ятнадцять хвилин ті зуміли його зрівняти. На жаль, лучанам, які знову кинулися в атаку, не вдалося дотиснути суперників і гра завершилася внічию 1:1. Після цього стало зрозуміло, що "Хімік", який набрав потужної ходи, навряд чи вдасться наздогнати, незважаючи на в принципі невелике триочкове відставання. Тому лучани почали економити сили з метою забезпечити собі друге підсумкове місце. Справа ця була відверто нескладною, адже перевага над найближчим переслідувачем - рівненчанами вимірювалася вісьмома очками. Щоправда, цим рішенням тренери зробили собі "ведмежу послугу", ймовірно забувши врахувати, що усі набрані очки будуть дійсними і у фінальному турнірі. І, як з'ясувалося згодом, їх там дійсно ой як не вистачало.

Тим часом лучани "розслаблено" провели донбаське виїзне турне, здобувши лише одне очко у трьох матчах, відкатавши "по нулям" в Макіївці. А перед черговим матчем першості луцьких уболівальників традиційно "побалували" міжнародним матчем з польським "Гетьманом" з Замостя. Гості на цей раз не вразили - Якубович і Дьомін на початку другого тайму забили по голу і лише під завісу поєдинку капітан замостців Янда сквитав один гол. Як написали газети: "2:1 - перемогла дружба".

У чемпіонаті ж "Торпедо" вдома спочатку без проблем розібралося з севастопольським СКЧФ - 3:1, а потім з проблемами з новокаховською "Енергією" - 1:0, а гол з пенальті провів Іващенко за п'ять хвилин до кінця матчу. Далі ж на команду і її прихильників очікувала чергова серія дербі "Луцьк - Рівне". Тренери торпедівців вирішили здивувати опонентів тактично, обравши ігрову схему без півзахисту з розрахунку на флангові контратаки. Гості ж навпаки - наситили центр поля і звідти розгортали масований наступ на ворота лучан. Вже у перші десять хвилин суперники мали реальні шанси відзначитися, але не реалізували їх. Матч й надалі проходив за схемою раптових наскоків на володіння опонентів, але голів усе не було. На початку другого тайму гості двічі перевірили на міцність штангу воріт "Торпедо". А в завершальні хвилини, лучани, прагнучи здобути перемогу, плюнули на контратаки і пішли вперед усією командою. Однак, Качалов з восьми метрів у ворота не попав, а Якубович з не менш вигідної позиції пробив вище. У підсумку - нульова нічия в як завжди багатому на пристрасті поєдинку. А у двох завершальних матчах зонального турніру торпедівці знову обмежилися лише одним очком - в Ровеньках господарі забили у ворота лучан єдиний гол з пенальті, а у Кіровську голів не було зовсім.

Таким чином, луцька команда, посівши друге місце в зональному турнірі, вийшла до фіналу кращих команд України аби спробувати поборотися за одну з трьох путівок до вищого класу. Тренери команди спеціально на вирішальний турнірний відрізок дозаявили форварда Недашківського з Дрогобича та екс-лучанина Мозжухіна, а ще раніше влився у колектив досвідчений оборонець з львівського СКА Валерій Бестужев. Перед стартом фінальної пульки верхня частина турнірної таблиці зібраних з двох зон команд виглядала наступним чином:

1. "Хімік" Сєверодонецьк - 44 очка

2. "Локомотив" Вінниця - 38

3. "Динамо" Хмельницький - 34

4. "Верховина" Ужгород - 34

5. "Торпедо" Луцьк - 33

Оцінюючи потенціал та перспективи команд у боротьбі за омріяне місце в трійці кращих було зрозуміло, що навряд чи комусь вдасться випередити команди Сєверодонецька та Вінниці, які виглядали на голову вище від інших. А ось локальну боротьбу за третю позицію потенційно могли повести сім-вісім колективів. Лучани, як бачимо, навтрачавши очок у другому колі зональних змагань, на старті фіналу були лише п'ятими, щоправда, з мінімальним відставанням від хмельничан та ужгородців. З іншого боку - їх "підпирали" донецький "Локомотив" та мукачівські "Карпати", котрі мали на два очка менше. Календар перших матчів фіналу був не надто прихильним до волинян, оскільки довелося одразу грати з серйозними опонентами у Вінниці та Хмельницькому.

Перший екзамен торпедівці витримали, зігравши 0:0 з "Локомотивом". Щоправда, лучани у звітному поєдинку змушені були захищатися протягом усього ігрового часу, а кіпер Гаркуша потягнув одинадцятиметровий вже на четвертій хвилині. У Хмельницькому ж наші земляки протрималися лише перший тайм, а у другому пропустили два голи. А перший домашній матч фіналу проти свердловського "Шахтаря" розпочався для торпедівців більш, ніж успішно. Уже на п'ятій хвилині Якубович відкрив рахунок, а на 13-й забив вдруге. Проте захисники, щойно м'яч перетнув лінію воріт, вибили шкіряного до центру поля, де в цей час "затягувався бичком" суддя, який моменту взяття воріт, звичайно ж, не помітив і гол не зарахував. Торпедівці згодом втратили ще кілька гарних нагод відзначитися, а після перерви спокійно довели гру до перемоги.

Натомість четвертий тур виявився для лучан невдалим. Доволі часто буває, що команда, яка є потенційно сильнішою, може атакувати всю гру, але м'яч не йтиме у ворота і все, в той час як більш слабкий опонент реалізує єдину і часто нелогічну нагоду для взяття воріт й запише до свого активу перемогу. Саме так трапилося і у протистоянні з "Авангардом" з Антрацита, який захищаючись весь матч забив за кілька хвилин до завершення гри, а торпедівці, маючи з десяток моментів, не реалізували жодного і навіть Олексій Єщенко на останній хвилині, перебуваючи сам перед пустими воротами, наступив на м'яч і забити не зміг... Зате більш серйозного опонента - ужгородську "Верховину" лучанам таки вдалося здолати з мінімальною перевагою - 1:0. Наступний виїзд до Мукачевого та Донецька очкових надбань торпедівцям не приніс, опустивши команду на сьоме місце.

Для того аби спробувати все ж таки зайняти місце в трійці, торпедівцям конче необхідно було набирати очки і мінімізувати їх втрати. Тому чергову домашню серію, яка розпочалася грою з залізничниками Донецька, наші земляки розпочали завзято і "дубль" Качалова приніс лучанам перемогу - 2:1. А матч проти мукачівських "Карпат" спричинив у Луцьку справжній ажіотаж. Справа в тому, що у складі мукачевців грало кілька футболістів з неабияким досвідом виступів у вищій лізі, зокрема, екс-динамівець Києва Василь Турянчик та екс-гравець московського ЦСКА та одеського "Чорноморця" Степан Варга. Однак, нічого особливого у виконанні "монстрів" уболівальники не побачили. Натомість, ініціатива була повністю за торпедівцями, які, проте, забили лише на 43-й хвилині зусиллями Бєлова. Гості ж показали активну гру лише у перші чверть години другої половини гри, а коли зрівняли рахунок, знову засіли в захисті, який луцька команда вдруге пробити не зуміла. Після цієї втрати "Торпедо" опустилося на восьме місце і його відставання від "потрібного" третього складало вже п'ять очок. Суто теоретично лучани могли ще поборотися за вихід у клас "А", але для цього потрібно було вигравати усі поєдинки, які залишалися й сподіватися на активну втрату очок донеччанами та хмельницькими динамівцями, що було не надто реально. А плани хоча б просто піднятися вгору на кілька сходинок були зруйновані невдалим виїздом за маршрутом "Ужгород - Антрацит - Кіровськ". Лише в останній грі волиняни зуміли вибороти очко завдяки черговому влучному пострілу Едуарда Іващенка.

Завершальні поєдинки сезону пройшли хоча і з перевагою торпедівців, але у їхніх діях вже не відчувалося тієї агресивності та настирливості, з якою команда розпочинала зональний та фінальний турнір. Як наслідок - нульові нічиї з динамівцями Хмельницького та вінницьким "Локомотивом". А фінальний свисток арбітра 1 листопада визначив для "Торпедо" підсумкове восьме місце...

Оцінюючи виступ лучан у сезоні-70, усі оглядачі сходилися на тому, що його результат є доволі успішним, особливо у порівнянні з попередніми роками. Щоправда на подібну оцінку значно впливало завойоване друге місце у зональному турнірі, яке за існуючої формули змагань вже не мало такого суттєвого значення, як це було раніше. Проте, характеризуючи гру команди, варто було відзначити стабільний і якісний рівень усіх ланок колективу. В захисті особливо виділявся Штефуца, котрий став стрижневим гравцем команди, непогано діяли й нападники, серед яких відчувалася гостра конкуренція і місце в "основі" було стабільно "забите" лише за досвідченим лівим крайнім Іващенком. Гарно діяли і центрфорварди Качалов і Якубович. Разом з тим, однією з головних причин "зривів" протягом сезону варто відзначити коротку лаву запасних команди. Це було досить відчутно, коли з-за травм вибували із складу Штефуца, Іващенко або Качалов, котрі пропустили з-за цього достатню кількість матчів. Підсилити ж колектив за рахунок місцевих виконавців було проблематично. Так, на відміну від попередніх років, жоден вихованець юнацької команди "Торпедо" не зміг пробитися до основи зразка 1970-го року. У деяких матчах Юрій Аванесов намагався залучати до поєдинків талановитих місцевих гравців але найпотужніший форвард області Микола Федорук з Рожища або найперспективніший вихованець юнацької школи Олексій Єщенко не змогли належним чином підсилити команду й закріпитися в ній. Загалом, незважаючи лише на восьме підсумкове місце, варто зауважити, що за потенціалом торпедівці явно були сильнішими і тільки з-за прикрого збігу обставин не змогли завоювати більш кращу позицію. Тому тренерському штабу залишалося працювати на посилення складу й спробувати поборотися за вихід до класу "А" у наступному сезоні. Однак...

Відразу після останнього матчу чемпіонату з республіканської федерації "поповзли" чутки, що формула змагань наступного року може бути змінена, оскільки планується усі команди обласних центрів залучити до турніру другої групи класу "А". В той же час Федерація футболу СРСР виношувала свої плани докорінної зміни формату турнірів усіх ліг. Ситуація роз'яснилася за десять днів до нового року і звістка, яка прийшла до Луцька, була досить приємною несподіванкою для волинських уболівальників. Офіційна постанова Комітету по фізкультурі і спорту СРСР, Управління футболу Комітету та Всесоюзної федерації футболу повідомляла про ліквідацію класу "Б" і включення найкращих його команд, до числа яких і потрапило луцьке "Торпедо", у новостворену другу лігу класу "А". Після цього усім волинянам залишалося уважно стежити за своєю командою й сподіватися на її успіхи на новому рівні.