1978

Незважаючи на те, що, на відміну від попереднього сезону, підготовку до чемпіонату торпедівці розпочали ще до нового року, команда так само перебувала у ролі недосвідченого новачка ліги. Причина, як завжди, полягала у значному перекроюванні складу. У міжсезоння більш досвідчені конкуренти просто пограбували лучан. Так, харківський «Металіст» зманив до себе відразу двох ключових гравців оборони і нападу – Володимира Журавчака та Нодарія Бачіашвілі. До Чернівців перебралися Калита та другий лідер нападу Юрій Самошкін. Крім того, залишили команду Бєляєв, Волощук, Федецький, Маслякевич, Бєляєв, Савчук. А львівські «Карпати» примудрилися уже перед стартом сезону «висмикнути» перспективного місцевого вихованця Віктора Будніка. Поповнення ж вкотре складалося з перспективної молоді дев’ятнадцяти-двадцятирічного віку. Прийшли до «Торпедо» форварди Валерій Мамушкін з миколаївського «Суднобудівника» та Микола Федорук з рожищенського «Ферммашу», півзахисники Володимир Набруско з нововолинського «Шахтаря», Роман Рудий (СКА Львів), Іван Гневко («Говерла» Ужгород). Посилювати захист були закликані Віктор Копил з «Колоса» (Овадне), вихованець дублю самарських «Крилець» Роман Оліяр, Ігор Артимович й Ігор Польний з дублю «Карпат». Найціннішим придбанням стало, безперечно, запрошення ковельчанин Олександра Долиняка. Гравець юнацької збірної СРСР попереднього сезону мав виступати на першому Чемпіонаті Світу, але перед від’їздом збірної на турнір зазнав важкої травми і до числа майбутніх переможців не потрапив. Як пригадує сам Олександр Феофанович, - «В той час я перебував у дублі львівських «Карпат» і якраз відновлювався від травми. Мені ж потрібна була нормальна ігрова практика, а взимку 1978 року надійшло запрошення від головного тренера луцької команди Володимира Байсаровича, яке я без роздумів прийняв й повернувся додому. По суті команда тоді ще створювалась, адже Байсарович працював лише другий рік. Та у нас був бойовий колектив – грали за рахунок високої працездатності й бійцівських якостей. Якраз у той час в «Торпедо» вливалися такі яскраві гравці, як Іван Польний, Ігор Польний, Микола Кльоц...».

Підготовка до сезону нічим не відрізнялася від буднів 60-х. Два зимові місяці торпедівці товклися у Луцьку, працюючи над «фізикою». За цей час тричі встигли поганяти м’яча з чемпіоном області луцьким «Приладом» під керівництвом граючого тренера Віталія Кварцяного. Незважаючи на те, що майстри виявилися сильнішими в усіх трьох матчах, гра команди не надто вражала – 2:0, 4:1 і 3:2. А єдиний спаринг з серйозним суперником – брестським «Динамо» завершився мінімальною перемогою торпедівців – 1:0. У березні лучани виїхали на збір на Закарпаття, але й там у контрольних матчах показали себе невиразно, не здобувши жодної перемоги.

Старт сезону за таких умов вийшов традиційно невдалим – у вояжі до Хмельницького та Чернівців очок здобуто не було. Щоправда, в матчі з «Поділлям» лучани мали б записувати до активу нічию, але за сім хвилин до завершення зустрічі арбітр поставив у ворота «Торпедо» «лівий» пенальті. Як з’ясувалося, суддя був рівненський, а це багато що значило… Домашня прем’єра для команди відразу ж припала на «дербі №2» - суперником були львівські армійці. Гості небезпідставно вважалися фаворитом, але лучани діяли досить активно, на високих швидкостях, двічі мали забивати у першому таймі, а після перерви Рудий з кількох метрів не забив стопроцентний гол… Загалом гра сподобалась глядачам, хоча й закінчилася «бойовими» 0:0. А у наступному поєдинку «Торпедо» здобуло й першу перемогу, здолавши ужгородську «Говерлу» - 1:0.

Проте у наступних шести зустрічах лучани здобули лише одне очко, зігравши вдома 0:0 з нікопольським «Колосом» і не реалізувавши при цьому пенальті. Гра у команди «не клеїлася», а на додаток торпедівці зазнали страшенної ганьби у принциповому поєдинку з рівненським «Авангардом». Перший тайм гостьового поєдинку завершився безрезультатно, а на початку другого Долиняк вивів лучан уперед. Проте… В наступні 10 хвилин у ворота Бурча влетіло 4 голи, а наприкінці матчу господарі остаточно добили волинян – 5:1. Ганьба, та й годі!

Деякий сплеск команда видала у середині першого кола. На останній хвилині матчу у Полтаві Кльоц зумів забити переможний гол – 2:1. Затим вдома здолали й сумчан. А після трьох поразок з сумарним рахунком 1:8, торпедівці відчутно порадували своїх прихильників, коли вдома прибили миколаївський «Суднобудівник» 3:0. З-за проблем у середній лінії у цьому матчі на полі знову з’явився другий тренер Мирон Маркевич. Саме його дві передачі стали результативними для Валерія Мамушкіна, який відзначився хет-триком. Вже у наступному матчі з тираспольським «Стартом» Маркевич забив й сам, а торпедівці перемогли 2:0 (другий гол на рахунку Казбана). Примітно, що попри перемогу, дії команди у цій грі викликали неабияку критику – маючи суттєву перевагу у грі, лучани ніяк не могли матеріалізувати її у небезпечні моменти біля воріт суперника, значно затягуючи свої комбінації. Те, що критика справедлива довів фініш першого кола – торпедівці знову увійшли у піке й програли шість матчів поспіль. Прагнучи щось змінити, тренерський штаб вдався до перестановок і у черговому домашньому поєдинку проти хмельницького «Поділля» з’ясувалося, що на позиції центрфорварда гратиме центральний захисник Леонід Ширнін. Зміна амплуа виявилася досить ефективною – саме Ширніну вдалося відкрити рахунок у матчі, який торпедівці виграли 2:1. У наступних чотирьох поєдинках Леонід забив ще тричі і цим приніс команді дві перемоги. Особливо цінною була остання з них, адже суперник у волинян був надто принциповий – рівненський «Авангард». Того сезону рівненчани, заручившись підтримкою місцевого керівництва, розпочали серйозну розбудову своєї команди і за грою та за потенціалом виглядали солідніше за лучан. Однак, як відомо, у дербі фаворитів не буває. Перший тайм хоча й завершився безрезультатно, пройшов у взаємних атаках. Після перерви волиняни продовжували навантажувати свій правий фланг і на 62-й хвилині таки добилися успіху. Кльоц навісив у карний, Мамушкін м’яч пропустив, а Ширнін невідпорним ударом увігнав шкіряного в сітку – гол! Надалі, аж до фінального свистка гра проходила біля воріт торпедівців, але перемога з їхніх рук таки не вислизнула – 1:0.

Наступний поєдинок у Кривому Розі, попри поразку 0:3, відзначився двома, на перший погляд, непомітними дебютами – уперше футболку луцької команди в офіційних матчах одягнули легенда півзахисту 80-х Володимир Бердовський та… форвард Віталій Кварцяний. А один з найкращих матчів сезону «Торпедо» провело вдома з харківським «Металістом». Досвідчені гості забили швидкий гол, але й лучанам у цей день вдалося продемонструвати свої найкращі якості. Ще до перерви вони зуміли переломити хід поєдинку і Ширнін сквитав гол, а другий тайм, який пройшов у взаємних атаках, не дав жодних підстав запідозрити, що між собою зустрічалися перша й двадцять перша команди ліги – нічия 1:1. Здолавши, ніби за інерцією, полтавський «Колос» та у гостях сумський «Фрунзенець», лучани затим взяли ще три очка і зуміли дещо відірватися від когорти аутсайдерів. Особливо видовищним видався поєдинок з севастопольською «Атлантикою». До 86-ї хвилини торпедівці вигравали 1:0, але дозволили гостям зрівняти рахунок. Здавалося б, усе втрачено, та новачок команди Бердовський за хвилину до фінального свистка оформив «дубль» і приніс команді ще одну перемогу.

Та на фініші чемпіонату боротьба у нижній частині турнірної таблиці значно загострилася – усі намагалися оминути нещасливу передостанню сходинку (на останній упевнено засів тираспольський «Старт»), яка загрожувала вибуттям з другої ліги. Лучани ж у черговій виїзній серії мало того, що не взяли жодного очка, то ще й зганьбилися, програвши у Львові з астрономічним рахунком 0:7 і в Тирасполі аутсайдеру – 1:3. Вдома ж футболісти грали тільки до голу – Кльоц забив ждановському «Новатору» і команда зупинилася. Пощастило, що гості більше, аніж на нічию не витягнули. Принциповий матч з конкурентом «на виліт» - горлівським «Шахтарем» - змусив команду діяти більш виважено. І хоча події спочатку розгорталися аналогічно до попередньої гри, все ж у другому таймі Ширнін зумів забити переможний гол – 2:1. Однак, зазнавши двох поразок, «Торпедо» перед останнім матчем сезону знову гепнулося на передостанню сходинку.

Підготовка до вирішального матчу проти вінницького «Локомотива» була ознаменована черговим міжнародним матчем з польською «Томашовією». У цій грі Володимир Байсарович, намагаючись відшукати останні резерви для підсилення, залучив до команди ще кількох гравців «Приладу». Напівекспериментальний склад «Торпедо», втім, жодних проблем у грі з сусідами не відчув. У другому таймі Віктор Копил та Володимир Кабанов забили у ворота гостей по голу – 2:0. Ну, а відповідальний поєдинок з вінничанами торпедівці провели з піднесенням. Увесь матч пройшов під диктовку лучан, хоча забили вони лише після перерви. На 64-й хвилині Мирон Маркевич реалізував пенальті за порушення проти самого себе, а згодом Микола Кльоц дальнім ударом «зняв павутину» з «дев’ятки» воріт гостей – 2:0. Та, як з’ясувалося, й ця перемога ще не гарантувала луцькій команді місця під сонцем. Маючи 32 очки, торпедівці посідали 19 місце, але усі їх суперники мали по грі в запасі. В результаті і черкащани, і сумський «Фрунзенець» зуміли обійти лучан. «Допомога» ж прийшла з Ужгорода, де місцева «Говерла» перемогла горлівський «Шахтар» 3:0. В результаті «Торпедо» фінішувало на безпечному 21-му місці з 23-х команд зони…

Загалом виступ лучан у сезоні-78 виявився не так щоб провальним, але гірше не придумаєш. Навіть у попередньому чемпіонаті торпедівці фінішували на дві сходинки вище… Молода команда знову змушена була набувати досвіду протягом сезону, набиваючи собі гулі у протистояннях з більш якісно укомплектованими суперниками. Відчутними були проблеми у всіх ігрових ланках, а в результаті лучани стали ще й «лідерами» по пропущених м’ячах – у воротах команди їх побувало аж 72. Причини такого становища лежали на поверхні – байдужість місцевої влади і керівництва «спонсора» команди – автомобільного заводу, призводили до ситуації, що можливостей для запрошення хоча б кількох кваліфікованих гравців не було, а ті футболісти, котрі непогано проявляли себе у ході сезону, обов’язково ставали «здобиччю» скаутів інших команд. Недокомплектація стосувалася навіть тренерського штабу – другий рік поспіль залишалася вакантною посада начальника команди, а головний тренер займався і адміністративними і бюрократичними питаннями. Що казати, якщо за відгуками фахівців, «Торпедо» на серйозному рівні провело лише три гри з 44-х – матчі проти «Металіста», вінничан, та, звісно, домашній з «Авангардом». Кілька разів федерація футболу навіть надсилала до Луцька своїх спостерігачів, аби з’ясувати причини такого невтішного стану справ у столиці Волині. З іншого боку, у складі команди знову з’являлися нові «зірочки», на яких йшов глядач – Кльоц, Бердовський, Долиняк, Польний, Артимович, Копил та інші. Проте уболівальникам лучан наразі залишалося лише мріяти про здобутки і втішатися вдалою боротьбою команди за «невиліт».